Читати книгу - "Таємниця Золотого Будди"

— Дякую вам, Красле, — сказав він, силкуючись зав'язати галстук. — Ви мій ангел-охоронець. Я вас зроблю директором. Ходімте. — Він міцно вхопив учителя за плече і повів до дверей. Сили в нього було більше, і Красл мусив підкоритися. Лакей залишився біля дверей кімнати, звідки було чути плач і зойки.

У лісочку поблизу маленьких ворітець чекала карета із заспаним служником.

— Ця дівка досі удавала з себе мою коханку! Кожне слово, кожен поцілунок були фальшивими. — Барон, сидячи в кареті, утирався хусткою, наче хотів стерти усі сліди поцілунків графині. — Погодилась навіть, щоб відвести очі, на моє одруження. Я мушу взяти багату дочку одного фабриканта з Брно. Розумієте, придане, — мовив він Краслові довірливо. — А вона тим часом лихо кує проти мене, знищити хоче. Тепер ви бачите, чим тільки не мусить жертвувати людина, коли в неї на шиї маєток. На раба перетворюється людина, на останнього раба своїх підприємств. Отож, розумієте, чому я Альбіні заздрив!? А тепер швиденько: які списки вона вимагала, де вони?

Над усе Краслові хотілося б зараз утекти. Але як і куди! Він сидів у кареті поряд з фабрикантом, Георг міцно тримав його за руку. Вчитель навіть не знав, куди той його везе. Цю прогулянку вчитель пам'ятатиме до самої смерті. Треба було як слід обдумати свій візит, наперед усе розпитати в околиці про графиню. А тепер маєш: не думаючи, сунув голову левові до пащі. Але здаватися не можна. І залякати себе він не дасть.

— Вам краще знати, де вони. Адже у вас усе в порядку. Вчора ви мене переконували в цьому.

— Прошу вас, чоловіче, ви все ще думаєте, що я ваш ворог? Золотого Будду я вам показав чи ні? А документів у моїх фабриках і канцеляріях багато. Ви ж знаєте, що мені не однаково, якщо вони губляться. А коли вже Павлата був такий злодій, то він міг, крім Будди, і ще щось украсти. Але я нічого не знаю і чую оце вперше. Тому й питаю вас. Чуєте, вчителю, ви не такий уже й недотепа, як я спочатку думав. Давайте об'єднаємось. Матимете вдосталь і часу, і грошей, я вмію бути щедрим, коли треба. Досить вже мене підозрювати. Хіба ви не бачите, що я й сам у небезпеці? Що мене навіть власна коханка підступно хоче знищити?

Він мав рацію. Списки і Будда — різні речі. Про зраду графині барон, очевидно, не знав. А тим більше про Вальтера. Красл розповів йому про візит пані Бреттшнайдер.

— Ну, й знайшла вона щось?

— Сумніваюсь. Думаю, що прийде вона до Танвальда з порожніми руками. Але чи пошле тепер туди графиня свого Вальтера? — Фабрикант замість відповіді висунувся з віконця.

— До Танвальда! — гукнув він кучерові. Учитель посунувся на сидінні. — Ви ж не боїтесь, я думаю? Не люблю ходити околясом. Мушу сам переконатися. Пав-лата, видно, був небезпечний тип. Ще до вчорашнього дня я думав, що його вбили випадково. Тільки бозна-яку він гру вів, бозна-кого хотів перехитрити. Розумієте, вчителю, запеклих ворогів маю я на цім світі. Панове Браун і Паудермаркер з Манчестера не знати що віддали б, аби дізнатися про мої виробничі секрети. Їхні ж тканини я виробляю краще і дешевше, ніж вони самі. Я їх уже витиснув з усього нашого континенту і навіть з Південної Америки, зрозуміло? Отож, не дивно, що вони цікавляться моїми виробничими секретами і документами.

— Цей Вальтер, кажуть, говорить з чужим акцентом, — згадав Красл. — Але щоб він їхав сюди з самої Англії…

— Чом би й ні? А чого, думаєте, я колись їздив до Англії? І теж видавав себе за ірландця. Це не так підозріло. Знаєте що, вчителю? Я до вас в учні хочу проситися. Поїдемо до Танвальда разом.

Так вдруге Красл став спільником Риссіга. Принаймні так здавалось.

Якби не карета барона, вчасно він туди не дістався б. Тільки яке ж роздоріжжя треба шукати? Цього вчитель не знав. Фабрикантові урвався терпець, кучер, був розлючений. Гонили коней до Танвальда, наче, на бігах, а тепер об'їжджають довкола містечка і оглядають по одному всі перехрестя.

— Мабуть, вони зустрінуться на якійсь старій дорозі, що нею вже не їздять. Не буде ж цей Вальтер домовлятися з тією жінкою десь посеред шляху, — вирішив, учитель.

Нарешті, вони й справді знайшли такий шлях, що скоріше був схожий на багно, хоч кілька днів уже не дощило. Вони зупинились і на роздоріжжя добиралися пішки. Там вже стояла пані Бреттшнайдер із сумкою. На Красла вона дивилася з обуренням. Вважала це зрадою.

— Та ви не бійтесь, — заспокоював її фабрикант. — Учитель тут не винний! Я теж не хочу перешкоджати вам у вашій комерції. Хотів би тільки подивитись цьому Вальтерові в обличчя. — Проте від удовиці не відходив. Очевидно, ще чогось чекав. — Ну, а списки її пані знайшла? — запитав нарешті.

— Авжеж. Ото б я чекала тут на вас, поки ви вилізете із своєї карети, аякже. Коли б у мене були ваші списки, за якими така гонитва. Що я вам сестра-жалібниця? Якщо я вже тут стою і базікаю з вами, можна було б додуматись, що нічого в мене немає.

Навіть баронові не під силу було вгамувати цю балакучу жінку, і він покірливо пішов до ближчих чагарників, попросивши вчителя, щоб той відправив карету до Танвальда.

Але тільки-но Красл передав його наказ, тільки-но карета рушила з місця, як на повороті з'явилася бричка. Обидва екіпажі тільки дивом не зіткнулися, бричка, щоб об'їхати карету, звернула з дороги на поле. Не встиг Красл схаменутися, як вже почув над собою жіночий голос:

— Здрастуйте, вчителю. Що ви робите в Танвальді?

Красл підвів голову.