Читати книгу - "Порожня труна"

Два чи три рази вона прикушувала губу, заламувала руки, коли бачила поруч із чоловіком молоду граціозну, з прекрасною фігурою жінку, то попід руку з ним, то його рука обіймала її за стан.

Насмішкуватий Перузен, якому геть-чисто бракувало почуття такту, закинув:

— Які ж вони милі, ці закохані!

Але Налорнь потягнув його за рукав і зашептав на вухо:

— Ну й дурні ж у тебе зауваження… Чи до тебе ще не дійшло, що ця дама — дружина того добродія?

Перузен очманіло вирячив очі: справді, він цього не збагнув.

Пози цієї пари, відображені на знімках, були справді грізним аргументом на користь позову про розлучення. Ці фотографії було зроблено в Булонському лісі та на безлюдних вулицях Нейї. Серед них була одна, на якій двоє закоханих, — бо як інакше можна було б їх назвати? — сідали в автомобіль, що, як це можна було побачити вже на другій картці, зробленій через якусь мить, рушав з опущеними занавісками. А на деяких знімках було видно, як вони ніжно цілуються в заростях.

Молода жінка, яка, заціпенівши з відчаю, розглядала ці докази свого безталання, за хвилину поборола той відчай, і її смуток перейшов у гнів.

— Метре Тірело, — тремтячим голосом звернулася вона. — Я відверто признаюсь вам, що коли я звернулася до вас, то у мене було лиш підозріння і я не вірила в підлість свого чоловіка. Ну що ж, тепер мені відомо, що цей мерзотник мене обманював! Годі у цьому й сумніватися. Отож, я як ніколи хочу… я вимагаю розлучення. Я готова на все, щоб його домогтися. Так далі тривати не може — життя для мене стає гірше пекла. Скажіть мені, коли я зможу одержати розлучення?

Повірений узяв записника і почав гортати.

— Процедура розлучення одна з найшвидших, проте треба дати час правосуддю розібратися в суті справи… Я сподіваюся, мадам, що за якийсь тиждень ми залагодимо попередні формальності, а після цього тижнів через три і суд прийме рішення, якщо ваш чоловік вирішить не появлятися на засіданні.

Ме Тірело ще щось пояснював, але клієнтка його більше не слухала.

Нервовим рухом вона опустила вуалетку, натягнула рукавички, які була зняла, і розглядаючи фотографії, й схопила сумочку, яку кинула перед тим, не дивлячись куди. Легеньким кивком голови вона попрощалася з повіреним і, спопеляючи поглядом Налорня і Перузена, покинула кабінет.

Вийшовши на вулицю Сент-Оноре, вона майже побігла, втупившись перед і себе невидющим поглядом і бурмочучи:

— Оце так! Зраджувати мені? Ні, які ж вони негідники, ці чоловіки!.. І він, особливо він!..

Задихаючись від швидкої ходи, жінка мимрила:

— Я так і знала! Так, знала! Звичайно, я була певна цього. Жінки завжди передчувають такі речі, але як же важко дізнаватися про це від інших!

Глянувши на себе у вітрину крамниці, вона трохи сповільнила ходу.

— У мене очі почервоніли, і виглядаю я кепсько. Яка ганьба, довести себе до такого стану!

Раптом у неї з'явилася нова думка: «Зрештою, ці фотографії, може, нічого й не доводять. Може, це була якась пацієнтка, хвора, що їй він допомагав сісти в автомобіль?»

У неї заблисла надія; вона наче й забула про ту фотографію, на якій її чоловік цілував гарну незнайомку.

Вона зупинила таксі й звеліла водієві:

— На авеню Мадрід, до клініки професора Поля Дропа.

Через кілька хвилин жінка, мов вихор, пронеслася поза консьєржку, яка поштиво, трохи не до землі, вклонилася їй.

— Мій чоловік тут? — запитала вона мадемуазель Данієль, яку зустріла біля дверей клініки.

— Пан професор щойно повернувся, він у себе в приймальні.

Молода жінка зітхнула.

— Ну що ж, поговоримо там.

Клієнтка Ме Тірело, молода жінка, яка спершу хотіла розлучитися, не вірячи в невірність свого чоловіка, а потім засмутилася і розгнівалась, дізнавшись, що її обманювали, була не хто інша, як Амелі Дроп, законна дружина відомого хірурга!

Поль Дроп, що тільки-но відбув досить довгу бесіду з родичами однієї з своїх пацієнток, яку він напередодні прооперував, уже збирався покинути приймальню, коли у дверях зненацька з'явилася постать явно розхвильованої жінки.

Хірург здригнувся, впізнавши свою дружину. Вже віддавна він не міг її бачити без збентеження чи тривоги. Взаємини чоловіка й дружини були вкрай погані і дедалі більше псувалися; їх обох опанувала відраза одне до одного; спільне життя стало для них тягарем; здавалося, воно от-от урветься. Амелі Дроп пекла свого чоловіка лютим поглядом…

— Мені треба з вами переговорити, — сказала вона глухо.

З її тону й вигляду Поль Дроп зрозумів, що настав час з'ясувати стосунки. Обережний і обачний, поклавши собі уникнути скандалу, хірург тихо відповів:

— Я охоче вас вислухаю, але приймальня, мабуть, непідхоже місце для нашої розмови. Краще буде, коли ми поговоримо вдома.

Він рушив до дверей, але дружина спинила його.

— Я хочу бути певна, що ми зустрінемося вдома. В іншому разі, я не піду звідси і ви теж.

Непевна усмішка на обличчі професора свідчила, що він серйозно занепокоєний.

— Хіба я давав вам, Амелі, привід нарікати на мою непунктуальність і нечесність? Коли я вам обіцяю, що ми зустрінемося найпізніше через чверть години вдома, то так і буде.

На цей раз жінка відступила, даючи чоловікові дорогу.

Поль Дроп говорив невластивим йому сухим енергійним тоном. Тим більше, що вони вже були не самі. Не постукавши у двері, наче так і треба, до приймальні зайшла ще одна жінка. Це була мадемуазель Данієль; вона знову привіталася з Амелі Дроп і звернулася до професора.

— У старого добродія з сьомої палати в корпусі А знову був приступ, зараз йому