Читати книгу - "Нащадки «Білого Хреста»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кров і коси. Авжеж, коли розчленовували Кодолу, крові не бракувало, і, мабуть, Віра мала гарні, довгі коси. Невже Личаков убив її, свою прибиральницю? За що? Хто він насправді? Ті записи, пістолет «вальтер», коштовності…
— Скажіть, Лавріке Самійловичу, Личакова навідують родичі, друзі, знайомі?
— Коли він поступив, приходили якісь люди, напевне, з роботи. А вже років з п'ятнадцять наче ніхто не з'являється, не пам'ятаю. — І гірко додав: — У нас немало таких забутих хворих.
Я відзначив непевність його відповіді.
— Ви не ображайтесь, але мені треба точно знати, чи відвідують Личакова. Порадьте, з ким поговорити.
Верник спокійно (він взагалі вражав мене млявою розважливістю, яка немов заколисувала, присипляла) кивнув головою.
— Розумію вас. Варто попитати санітарок, медсестер. Особливо санітарок. Вони більше спілкуються з хворими, водять їх на прогулянки. — Лікар звівся. — Покличу вам нашого ветерана — Марію Софронівну.
Він вийшов з ординаторської. Я переглядав історію хвороби Личакова. У ній безліч незрозумілих медичних термінів. Оглядали його доценти й професори, кандидати й доктори наук, приписували різні препарати. Словом, лікували фотографа грунтовно, проте результат — нуль. Дійсно, шизофренія невиліковна. А у багатьох людей досить спрощене поняття про це захворювання. Таємниці мозку. Скільки ще їх не розкрито?!
Ось і санітарка, огрядна, висока немолода жінка з грубуватим обличчям, у білому халаті, який здавався затісним для неї. Її великі, дужі руки засмаглі, тому складалося враження, що жінка випадково, похапцем одягла халат, забігши до відділення з поля, де нестерпно смажило сонце. Стілець під нею жалібно зарипів. Я подумав: її, мабуть, не лякала маячня підопічних, спалахи нервового збудження.
— Маріє Софронівно, ви бачили відвідувачів Личакова?
— Личакова? — перепитала й замислилась. Спроквола сказала: — Траплялось, але дуже, рідко. Торік і позаторік, дай боже пам'яті, на прогулянці підходив до нього якийсь бородань.
— Бородатий чоловік? — не повірив почутому, бо відразу згадав висновок експертизи про кілька волосин, затиснутих у кулаці пораненого шофера Молостова, його слова «як Митутя».
— Еге, десь його років. Такий неохайний дядько… — Санітарка гидливо скривилась.
— Чому неохайний?
— Ну, костюм на ньому весь у плямах, брудний, старий кашкет, туфлі, наче якийсь прошак.
— А ви б його впізнали?
— Авжеж. Здається, ох, коли б не збрехати, він і раніше з'являвся, тільки без бороди, — охоче відповіла.
— І про що вони розмовляли?
Санітарка стенула плечима.
Марія Софронівна — неоцінимий свідок. Бородань, який навідувався до фотографа, підозрілий тип. Хоча після крадіжки в магазині він міг позбутися особливої прикмети.
Я дав санітарці наші телефони й попросив негайно подзвонити, як тільки побачить відвідувача. Разом із нею вийшов з ординаторської. В коридорі зустрівся з Верником. Мені хотілося глянути на фотографа. Лаврін Самійлович відчинив двері дев'ятої палати. У ній четверо хворих, одягнутих у сірі байові костюми. Ніхто не звернув на нас уваги, тільки один — дебелий, круглоголовий — відразу повернувся од вікна й вихопив із кишені рожеву мильницю, наставив її на нас, прискаливши око, й ляснув язиком. Я здогадався — Личаков.
— Коли буде знімок, Петре? — запитав його Верник.
— Через десять днів, — серйозно відповів. — На коричневому фоні. Халтурою не займаюсь.
Не вірилось, що це божевільний. Я здивовано подивився на лікаря.
— Так ніби нормальна людина… — тихо, з сумом сказав Лаврін Самійлович.
Признатися, з великою полегкістю залишив відділення. Поспішав до слідчого Махова, у прокуратуру. Відомості добув цікаві. Наче натрапив на справжній слід, який міг привести до злодіїв і вбивці Кодоли, хоч іще бракувало фактів, свідків і прямих доказів. Навіть підозрювані Шалапуха, Зубовський і Роптанов викликали сумніви: чи причетні вони до злочину? Були тільки деякі побічні підтвердження.
25.
Через півгодини я вже у Гліба. У нього синцї під очима і втома на обличчі. Він відкинувся на спинку стільця.
— Як я й передбачив, прокурор забрав справу у Топчія і передав мені. Нею зацікавилося високе начальство. Підключили до розслідування ще кількох чоловік. Оце переглянув… Багато ви зібрали матеріалу. Діло, Арсене, складне. Є деякі міркування…
Він говорив, а я, слухаючи, косував очима на його стіл, завалений якимись старими справами.
— Слідство й розшук на цій стадії ви провели добре. Тепер їх продовжимо. Ти з лікарні?
Я докладно розповів Махову про розмову з Верником і санітаркою. Гліба теж зацікавила маячня Личакова про кров і коси та бородатий відвідувач.
— Записи у зошиті зроблені рукою Личакова, — повідомив слідчий. — Встановили експерти. І далі. — Гліб поклав руку на папки. — Бачиш їх? Це злочини: пограбування ювелірного магазину, каси кінотеатру «Промінь», вбивство зубного лікаря, викрадення грошей, зданих на позику жителями села Кайданного. Є одна характерна деталь: жертвам заподіяно удару чимось довгим і гострим, як Молостову, між ключицею і шиєю. Злочини сталися в період з листопада 1945-го по травень 1947 року. Поруч з фотографією Личакова кінотеатр «Промінь» і ювелірний магазин. Ось так, Арсене…
— Чому їх тоді не знайшли? — запитав Гліба.
Слідчий розсудливо відповів:
— На війні загинуло багато досвідчених працівників міліції і прокуратури, деякі на той час ще не повернулися з військ на цивільну службу. От злочинні елементи й розперезалися, — пояснив.
Я пам'ятав розповіді свого першого наставника Великошича про ті нелегкі повоєнні роки.
— Розумієш, Арсене, у мене щодо Шалапухи, Зубовського і Раптанова… — Гліб зам'явся і за хвилю рішуче продовжив: — Склалося враження, ніби навмисне їх підставили нам. Обручка у Бога, заточка у хліві Зуба, хутряний комір у шофера автолавки Валуйка, Корч без алібі… Надто струнка лінія і забагато речових доказів.
— Ми звернули на це увагу, — підтвердив я. — Та все ж Шалапуха щось знає, а Зубовський недарма кудись зник, і Раптанову нема повного довір'я.
— Правильно, Арсене,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нащадки «Білого Хреста»», після закриття браузера.