Читати книгу - "Робін Гуд"

не приховав частину грошей. Нарешті торба була розв'язана. Жебрак засунув у неї обидві руки. Але витягнув він не сяюче золото, а повнісіньку жменю борошна, яке, не гаючись, жбурнув у обличчя розбійників, що оточили його з трьох боків. Вітер допоміг жебракові, миттю огорнувши його ворогів густою білою хмарою. Борошно набилося їм в очі, носи й роти. Вони задихалися і нічого не бачили. Поки Мач та два удовиченки відхекувались та відпльовувались, силкуючись навпомацки впіймати підступного жебрака, той завершив помсту, вхопивши за кінці плащ і витрусивши все борошно в обличчя своїм ворогам — тепер зовсім беззахисним. А потім, ухопивши свою палицю, обрушив цілу зливу ударів по їхніх головах, плечах та боках, водночас пританцьовуючи то на одній нозі, то на другій і голосно примовляючи:

— Негідники! Волоцюги! Ось вам мої сто фунтів! Ну як, припали вони вам до вподоби? Заприсягаюсь, ви дістанете їх усі, скільки є в моїй торбі!

Трах! бах! трах! бах! — гупала палиця за кожним словом жебрака. Бідолахи заревли б од болю, якби їхні горлянки не були вщерть забиті борошном. Вони думали зараз тільки про те, аби якнайшвидше втекти від лихої напасті, і кинулися наосліп бігти по шляху. Жебрак погнався за ними і почастував на прощання кожного ще кількома дошкульними ударами.

— Тепер прощавайте, мої дорогенькі! — гукнув він наостанку. — Коли мені знову доведеться йти по дорозі з Бернесдейля, ви, мабуть, уже будете здатні відрізнити золото від пшеничного борошна!

Здобувши таку блискучу перемогу, жебрак, насвистуючи, пішов собі далі, а три розбійники ще довго терли запорошені очі та прочищали легені.

Коли ж Мач та два удовиченки спромоглися нарешті роздивитись довкола себе, то побачили Робін Гуда, який стояв, прихилившись до дерева, і з посмішкою дивився на них. Їхній кумедний вигляд остаточно повернув йому гарний настрій.

— Хай вам усячина, хлопці! — вигукнув він. — Слово честі, ви пішли не туди, куди слід, і, мабуть, натрапили на млин.

Розбійники поглянули один на одного й не сказали жодного слова, тільки почервоніли по самі вуха.

— А ви хоч бачили того нахабу-жебрака, по якого я вас посилав? — запитав він.

— Щиро кажучи, отамане, — мовив син мірошника Мач, — ми більше чули його, ніж бачили. Він так набив нас борошном, що в мене воно ще довго виходитиме з потом. Ви скажете, що я народивсь у млині й нанюхався борошна ще в пелюшках. Та їй-бо, ніколи мені не доводилось нюхати його так багато!

І він з натугою чхнув.

— Як же це трапилось? — стримуючи сміх, запитав Робін.

— А так. Ми злапали жебрака, як ти й наказував, а він запропонував заплатити за своє звільнення грошима з торби, яку ніс за плечима.

— З тієї самої, на яку зазіхав і я, — кинув Робін ніби сам до себе.

— Отож ми й погодились, — вів далі Мач. — Простелили на землю плащ, він розв'язав торбу, а потім як трусонув нею! Враз борошно розвіялось такою страшною хмарою, що нам і в очах потемніло, і дух позабивало. Сам же він розтанув у тій хмарі, наче справжня мара.

— Але перед цим, бачу, він встиг понаставляти вам добрих ґуль та синців, — посміхнувся Робін.

— Не інакше, йому допомагав сам диявол, — мовив один із удовиченків, сумно розтираючи потерпілі місця.

Робін так зареготав, що не встояв на ногах і опустився на товстий покручений корінь, який випинався під деревом з-під землі.

— Чотирьох найхоробріших розбійників побив, мов безпорадних немовлят, якийсь жалюгідний жебрак! — вигукнув він. — Мені дозволено посміятися з вас, друзі, бо і сам я ускочив у таку халепу. Глядіть, більше нікому ні слова про те, як нас усіх пошили в дурні. Нікому! Навіть у Шервудському лісі! Посміємося отут між собою — та й годі!

У розбійників трохи відлягло від серця, хоч їм і дуже кортіло ще разочок здибатися з хитрим жебраком. Проте жоден з усіх чотирьох ніколи не згадував про цю пригоду.

Та чи то жебрак похвалився своєю перемогою у найближчому шинку, чи, може, якась пташинка, підгледівши з високого дуба, розцвірінькала про це мешканцям лісу, тільки шила в мішку не вдалося сховати: таємниця випурхнула у широкий світ і обернулася на веселу баладу, яку співали люди по всій країні, хоч вона й не подобалася чотирьом знаменитим розбійникам.

Розділ одинадцятий
ЯК РОБІН ГУД ПОКАРАВ ГАЯ ГІСБОРНА

Хай знають всі: я, Гісборн Гай,

Спіймаю Робін Гуда.

Ну що ж, розбійнику, стривай,

У лісі скоро буду!

Минуло кілька тижнів від того дня, коли розбійники визволили трьох синів удови, і весь цей час шериф марно намагався покінчити з ватагою Робін Гуда. Чутки про непереможного Робіна дійшли до Лондона, і король послав шерифові наказ, погрожуючи зняти його з посади, якщо він не спіймає ватажка розбійників. Ось чому шериф аж із шкури пнувся та гасав по лісі, прагнучи заскочити Робін Гуда зненацька. Проте всі його зусилля були марні. Тоді він збільшив нагороду за голову Робіна, сподіваючись, що це спокусить когось із переможців на королівських турнірах випробувати свою хоробрість поза мурами міста.

Такий герой і справді знайшовся. Це