read-books.club » Пригодницькі книги » Робін Гуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Робін Гуд"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Робін Гуд" автора Джон Макспедден. Жанр книги: Пригодницькі книги / Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 69
Перейти на сторінку:

— Гей, чоловіче! — вигукнув він. — Куди це ти так поспішаєш? У мене є до тебе діло!

Той удав, ніби нічого й не чує, і продовжував іти далі.

— Зупинися, кажу тобі! — ще голосніше закричав Робін. — Бо я розмовлятиму з тобою інакше!

— Нічого з того не вийде, — спокійно обізвався жебрак. — Я не слухаюсь нікого в Англії, хоч би це був сам король. Отож краще дай мені дорогу, бо вже запізно, а мені ще треба довгенько йти, поки я зможу десь поїсти.

— Що ти там верзеш! — розсердився Робін, забігши знову наперед і не пропускаючи жебрака. — Варто подивитись на твою гладку пику, щоб одразу побачити, що ти не голодуєш, а я от ходжу голодний! Тож позич мені грошей до наступної зустрічі, щоб я міг зайти в найближчий шинок.

— Хай тобі Бог дасть, а в мене нема чого позичати, — сердито відповів жебрак. — Ти не старший за мене і здатен заробити собі на їжу. Отож іди своєю дорогою і відчепися від мене. А якщо ти надумав постити, аж поки не дістанеш чогось від мене, то тобі ще довго доведеться ходити з порожнім животом.

— Не довше, ніж я провчу тебе, нахабо, оцим кийком! — вигукнув Робін. — Кажу востаннє: давай гроші, бо відлупцюю, як Сидорову козу! А коли й це не навчить тебе пристойного поводження, тоді подивимося, що може зробити стріла зі шкурою старця!

Жебрак посміхнувся і відповів на це нахваляння тим же:

— Ну що ж, голубе, підходь із своїм ціпком. Гадаєш, я злякався твоєї лозини? А щодо лука та стріли, то ось моє слово!..

Він блискавично змахнув своєю палицею і таким невідпорним ударом вибив лук з руки Робіна, що тому наче ошпарили пальці. Робін закрутився на місці від болю і спробував пустити в хід свій кийок. Та жебрак не дав йому цього зробити. Трах! Бах! — гухкала його палиця, зводячи нанівець усі спроби ватажка розбійників вчинити опір. Робінові прийшлося дуже скрутно, бо обкована залізом палиця в руках жебрака виявилася грізною зброєю. Попри всі зусилля, Робін не міг навіть замахнутися, тоді як супротивник раз у раз торохкав його по ребрах.

Залишалося два виходи: або й далі отак підставляти боки під удари, або ж негайно відступити. Робін обрав останнє, — як, певне, зробив би на його місці кожен, — і кинувся прожогом до лісу, на ходу сурмлячи у свій ріжок.

— Як тобі не сором, хлопче, — глузливо кричав йому вслід жебрак. — Куди ж ти тікаєш? Адже ми тільки почали! Повернися, візьми свої гроші, бо ти ж не матимеш чим розплатитися в шинку!

Та Робін йому не відповідав. Він летів через горби та вибалки, поки не зустрів трьох розбійників, які поспішали на звук ріжка.

— Що трапилось? — запитали вони.

— Та отам, на шляху один зухвалий жебрак, — відповів Робін, ледве переводячи дух, — з таким важчезним дрюком, якого я ще ніколи не бачив… Негідник навіть не дав мені слова сказати!..

Розбійникам — це були Мач та два удовиченки — аж кортіло засміятися: ще б пак — їхній ватажок тікає від жебрака! Втім, вони зберігали серйозний вираз облич і перш за все запитали Робіна, чи він, бува, не поранений.

— Ні, — відповів той, — але мені одразу б полегшало, якби ви спіймали того жебрака, аби я міг із ним поквитатися.

Три дужих йомени не стали гаяти часу. Вони побігли на шлях і побачили жебрака, який ішов так спокійно, ніби був у мирі та злагоді з усім світом.

— З цим жебраком легше упоратись, якщо напасти на нього зненацька, — сказав Мач. — Давайте подамося навпростець через отой лісок і звалимось йому як сніг на голову.

Інші погодились, і незабаром троє розбійників наздогнали жебрака.

— Давай! — скомандував Мач.

Два удовиченки блискавично плигнули жебракові на спину і вирвали у нього з рук палицю. Тієї ж миті Мач приставив йому до грудей кинджал.

— Здавайся, голубе! — крикнув він. — Наш друг чекає на тебе в лісі, щоб показати, як треба битися по-справжньому.

— Звільніть мене, — сміливо сказав жебрак, — і я битимусь з усіма вами разом.

Та на це ніхто не звернув уваги. Розбійники потягли жебрака до лісу. Побачивши, що опір йому не допоможе, бідолаха вдався до переговорів.

— Дорогенькі мої, — заблагав він, — навіщо таке насильство? Коли ви наполягаєте, я й так піду з вами спокійно. А якщо ви мене відпустите, то матимете добру дяку. В оцій торбі лежать сто фунтів. Відпустіть мене, і я віддам вам усе.

Три розбійники стали радитися між собою.

— Ну, що скажете? — запитав Мач своїх товаришів. — Адже нашому ватажкові приємніше буде побачити торбу цього старцюги, ніж його пісну пику.

Ті погодились, і вся маленька компанія сіла під дубом.

— Швидше викладай своє золото, друже, — мовив Мач.

Погода була вітряна. Як тільки йому звільнили руки, жебрак одразу став спиною до вітру.

— Чекайте, хлопці, зараз усе буде гаразд, — відказав він. — Нехай хтось із вас скине плащ. Ми простелемо його на землю й висиплемо мої гроші.

Жебракові подали плащ. Він звалив на нього торбу, удаючи, ніби справді в ній було щось дуже важке. Потому опустився навпочіпки й заходився повільно розв'язувати ремінець. Розбійники також поприсідали, уважно стежачи за кожним його рухом, щоб він, бува,

1 ... 28 29 30 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робін Гуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робін Гуд"