Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"

Леле, це ж чи не родичів тієї лебідки, що згоріла живцем у гнізді? Почуте остаточно струснуло Софійку й повернуло до реальності. Вона пірвала того чортового пакета й аж люто почала збирати в нього пляшки! Цю, і ту, і он ще ту! Хоч трохи! Хоч на краплю чистіше стане на цій латочці світу! Якщо й не стане, то…

То бодай на душі не так тяжко буде, не так соромно за всіх двоногих тварин!.. Ні — тварюк!

— Соф’, сьодні великий празник — Зеле’ неділя, робити гріх! — зауважила Віта.

— Отже, рвати всяке зілля, аби посвятити його в церкві й заквітчати ним хату — не гріх, а прибирати, аби тому зіллю хоч трохи чистіше рослося — гріх?

— На жаль, усього півострова не прибереш! — обережно вступив Дмитро.

І даремно, бо роздраконена Русалка просто-таки вибухнула у відповідь:

— Вже краще наївно, хоч і безрезультатно, пробувати врятувати світ, ніж у чотирнадцять років обрости черевцем… Ну, маю на увазі — моральним або пивним черевцем і скептично на все попльовувати!

І цю пляшку, й цю целофанку, і цей пакет!..

Чи то ця міні-промова, чи то Софійчине завзяття так вплинуло на друзів, що вони теж неквапно побрали кульки й заходилися вкидати у них сміття. Утім, хай би лиш спробували не вкидати! Наслухались би такого!..

Краєвид і справді почистішав. Софійка потроху заспокоювалась і роздивлялась довкола уже не тільки з прицілом на пластикові пляшки. Ох, недарма Олена Василівна казала, що «Меганом» означає «Велике поселення»! Тобто поселень тут, може, й не було, але що велике — точно-точнісінько!.. Щось і про згаслий вулкан Карадаг (хоч би не прокинувся, поки вони тут!) говорила… Степ і степ, з пустельними хребтами на горизонті! Сонце — хоч і призахідне — шмалить немилосердно, і від того пейзаж наче іще безмежніший!

От би зустріти-таки в цьому безмежжі тваринку чи пташку! З отих куликів-сорок, жовтих чапель або чорних коршунів!.. А то вже стільки всього цікавого побачили, стільки побачили всього такого, чого бодай і не бачити (саме підбирала чергову пляшку), — а тварини якоїсь екзотичної — жодної!

До табору повернулась із повним мішком сміття, але хоч із трохи меншим тягарем на серці. Якось знов почало віритись у казку зі щасливим кінцем, бо так же не може, так не мусить бути!..

Повикидали свої знахідки в сміттєві баки, позмивали в морі пилюгу й бруд і розбрелись хто куди. Ну, Софійка, звісно, ще разок скупнулась, і аж як покликали до вечері, полізла в намет переодягнутись у сухе.

Вже готувалась ускочити у вечірні джинси, витягнуті з купи одягу в кутку намету, як зненацька по нозі прослизнуло щось слизьке і вогке.

…Здається, збулась омріяна зустріч із якоюсь тваринкою…

— А-а-а-а-аааа!

Софія кулею вискочила з намету.

— З-з-з-змія-а-а-а!!! Та-а-а-ам, за рюкзаком…

Уже опинившись на безпечній відстані, гарячково натягнула джинси (оце була б ганьба, якби, укушена, там, у наметі, без них і вмерла!) і продовжувала тремтіти й тихенько голосити-завивати:

— З-з-з-змі-і-і-ія-а-а-а…

— Та ну, може, здалося? А ти хоч ціла? Точно не вкусила? — співчутливо обступили однокласники, які теж іще не встигли піти до столу.

— По ноз-з-зі… От-т-т-так-к-к-ко пр-р-р-роповз-з-зла…

Лякливо позиркуючи в тамбур палатки, всі підтримували Софійку у тремтінні й голосінні.

— В когось є ліхтарик?

Дівчинкою так трусило й тіпало, що вона не одразу второпала, що сіроокий старшокласник-баритон зовні спокійно, без паніки, повільно поліз у намет.

Ледь помітне коливання брезентових стінок і майже невидне тьмяне рухливе світло виказувало, що хлопець обережно нишпорить між речами. Лелечко, там же так і валяється Софійчин мокрий купальник! Знов оганьбилась перед тим ашником!

— Під спальником, під спальником дивись! — підказували найбільш небайдужі.

— Я вже послала по фізрука і медсестру! — де не взялась Ліда Василівна. — Без паніки, друзі, тільки без паніки! То може бути мідянка, найменша кримська змія! Вона з сімейства вужів, тому неотруйна!

Біологічка не знала, що змія в наметі не сама, а з її підопічним. Тому спокійно розвивала свої теорії: — Може також бути полоз леопардовий. Ти, Софіє, не бачила на змії таких коричневих плям і смуг із чорненькою облямівочкою?

— Воно… чорне… з-з-здається…

— Шкода, а то полоза вважають найрідкіснішою і найкрасивішою кримською змією, ба, навіть і України! А чорною могла бути степова гадюка! Це єдина отруйна змія в Криму!

Від сказаного всім глядачам одібрало мову, і тому ніхто навіть не запитав, яке розмаїття латинських термінів і народних назв мають ці полоз леопардовий, мідянка й гадюка.