Читати книгу - "Їсти. Потреба, бажання, одержимість"

але завершується вона одним майже драматичним питанням: що з нами не так? Той факт, що в деяких частинах планети в наші дні існує надмірна кількість їжі, — це для людської раси радикально нова умова життя. Наш генетичний багаж більш придатний для того, щоб протистояти радше нестачі харчування, аніж надміру. Згідно з даними соціального аналізу, лише у Сполучених Штатах ожиріння стає причиною смерті у межах від 280 до 350 тисяч випадків. Людина не стала обжерливішою, і не схоже на те, щоб за останні десятиліття відбулась якась небезпечна генетична мутація. Ми просто виявилися нездатними так швидко пристосуватися до радикальних змін на більшій частині земної кулі. Людська раса спроможна пристосовуватися до різноманітних раціонів харчування: від майже винятково м’ясного, як в ескімосів-інуїтів, і до майже винятково вегетаріанського, як в індусів. Зменшення потреб в енергетичних затратах і надлишок їжі — це абсолютно нові умови, далекі від тих, до яких еволюція підготувала людину. Основні чинники, які призводять до ожиріння, — це передусім наявність продуктів харчування з високими енергетичними якостями та зменшення фізичного навантаження[142].

Як було відомо ще за часів древніх римлян, Gula plures occidit quam gladius, тобто «живіт вбиває більше, аніж меч». А Оттавіо Борселло та Вінченцо Ді Франческо у своїй дотепній книжці під назвою «Харчування»[143] (L’alimentazione) (що містить також велику кількість практичних порад) довели, що в наш час ситуація не змінилася, вона лише краще задокументована. Усім відомо, що вживання алкогольних напоїв серед підлітків і молоді зросло до нечуваних раніше розмірів, причому більшість із них навіть гадки не має про небезпеку, яка на них чекає, зокрема про те, що зловживання алкоголем стає хронічною хворобою,

«шкода, яка завдається шлункові та печінці, поступово знижує їхню здатність до метаболізації алкоголю; тож навіть невелика кількість спиртного призводить до потрапляння великих доз алкоголю у систему кровообігу з руйнівними наслідками в першу чергу для роботи мозку та печінки. Ті, хто раніше пишався здатністю добре сприймати алкоголь, уже після двох келихів вина геть п’яніють або принаймні мають рівень алкоголю в крові, що значно перевищує дозволені законом норми».

Емануеле Джальма Віталі[144] підкреслював, що в Італії налічується близько 18 мільйонів осіб із надмірною вагою тіла. В інших країнах ця цифра набагато вища (як в абсолютному, так і у відсоткову визначенні). Задоволення від їжі придушує думку про те, що надмірна вага та надмірна кількість жирової маси в організмі, поза сумнівом, є одними з головних причин атеросклеротичних і серцево-судинних патологій, а також розвитку діабету в дозрілому віці. У 2001 році Міжнародна організація охорони здоров’я вперше використала термін «globesity» (глобальне ожиріння) для визначення справжньої всесвітньої епідемії. Деякі значення надмірного споживання продуктів харчування у розвинених країнах світу можна вважати драматичними: у Сполучених Штатах 75 відсотків населення страждають від надмірної ваги тіла, а 30–35 — від ожиріння. Китай, який тільки-но вирішив проблему голоду, вже прямує шляхом загрози ожиріння населення[145]. У країнах, що розвиваються, що вищий рівень прибутків населення, то вищий рівень ожиріння. А от у високорозвинених країнах співвідношення між рівнем статків і ожирінням протилежно пропорційне: низькому соціальному рівневі відповідає більша вірогідність ожиріння. У своїй статті від 1997 року Соломон і Менсон[146] продемонстрували, що у Сполучених Штатах Америки ожиріння більш поширене серед «не-білих». В Італії, як довів Джанчинто Міджіано[147], який викладає біохімію харчування в Католицькому університеті Рима, рівень дитячого ожиріння найвищий у Європі, а чотири матері з десяти не усвідомлюють того, що в їхніх дітей вага тіла не відповідає нормам. В Італії п’ять мільйонів осіб з ожирінням. Ми переживаємо справжню мовчазну епідемію.

Гадаю, що було б доречно навести тут підсумок із роботи Голлея. У статті, опублікованій у 2001 році в журналі «Science», стверджувалося, що після півстоліття наукових досліджень і мільйонних витрат на те, щоб виставити у чорному світлі шкоду жирів у харчуванні, «наука так і не спромоглася довести, що дотримання дієти з уживанням малої кількості жирів допомагає жити довше»[148]. Це, поза сумнівом, не повинно спонукати нас уживати більше жирів, ба усвідомити ось що: «Перед лицем таким складних фактів, які пов’язані з харчуванням, не можна доручати дослідження лише одній галузі наук»[149].

XVII. Епохальні захворювання

Історикам — і не тільки їм — добре відомо, що певні захворювання пов’язані, ба більше — майже нерозривно прикуті до певних історичних епох; вони стали майже символом якогось одного століття або історичного періоду. Малярія як одна з основних хвороб у Давній Греції або у Римській Імперії. Лепра і тиф — у Середньовіччі. Чума — символ XVII століття. Туберкульоз і сифіліс — невід’ємні напасті в культурі століття XIX. Рак і СНІД — страхіття минулого століття. Так чи так, ці історичні епохи важко уявити собі без згадуваних захворювань. Є й такі хвороби, які супроводжувалися