Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

Боже, спаси Россию.

Гайдук відключив лептоп і пішов до ванної кімнати, де довго стояв під гарячим душем, відчуваючи, як тепло сповнює його тіло байдужістю й умиротворенням. Біль у спині минув. Щоб не розм’якнути остаточно, увімкнув струмінь холодної води, розтер тіло темно-зеленим рушником-фроте, купленим колись Олею (вона мріяла поїхати на море до. Болгарії), накинув боксерський халат армійського клубу «Удар» (усе, що залишилося йому від спогадів про бокс) і пішов на кухню. Натиснув кнопку новенької електронної кавоварки, яка негайно видала подвійну порцію еспресо до маленької білої чашки з золотим написом «Небесний Єрусалим». Каву йому заборонив пити професор Поліщук.

Вдихнувши запах кави, Гайдук згадав стару кавоварку на довоєнній квартирі на розі Інститутської та Банкової — і сцену зі старого, віджилого, забутого і закресленого життя: як збирався він на засідання РНБ, де Махун проголосив його зрадником, а Клинкевич зідрав погони.

Гайдук надягнув цивільний костюм: спогади з того неіснуючого життя боляче зачепили його.

Він спустився до термінала підземного тунелю й сів у невеличкий електрокар, схожий на гольфовий візок. Спереду вже стояв чотиримісний кар з охоронцями. Процесія рушила в напрямку будівель КОПОРу — Ради менеджерів — туди, де містився центр управління державою, серцевина військового режиму.

Крім розгалуженої системи військового управління і контролю, яка виконувала не стільки диктаторські, як наглядові, корекційні функції, залишаючи досить багато свободи на місцевому рівні й майже не втручаючись у справи бізнесу, Гайдук послідовно будував систему національної безпеки. Другим за значенням після КОПОР-РАМу органом управління була Рада національної безпеки, до сфери відповідальності якої входили різні силові структури. Гайдук намагався не втручатися у справи Палія — міністра оборони, який як людина амбіційна дуже ревниво ставився до спроб зовнішніх впливів на УНА — хоча Гайдук мав повноваження Верховного головнокомандувача. Зате інші силові структури повністю підпорядковувалися йому.

Після перевороту 2079 року (чи Революції жоржин, як поетично називали це військові пропагандисти) були створені такі основні державні органи, підконтрольні Гайдуку як Голові РНБ:

— Координаційний комітет з розвідки й контррозвідки (КОРК) — колишній, до 2079 року, РОК — Розвідувальний комітет, улюблене дітище Гайдука;

— Національне розвідувальне агентство (НРА) з важливим компонентом — Управлінням військової розвідки (УВР) та іншими напрямками розвідай політичної, науково-технічної, електронної, фінансово-економічної, психологічної;

— Національне агентство внутрішньої безпеки (НАВБ) з включеним до його складу Управлінням військової контррозвідки (УВКР);

— Національне бюро розслідувань, що боролося з резонансними кримінальними злочинами, тероризмом (разом із НАВБ), корупцією та іншими протиправними діями;

— Національний департамент справедливості (НДС), на чолі якого стоїть Прокурор держави;

— Національне управління поліції (НУПО), яке координує роботу поліції всіх рівнів — національної, земельної та місцевої.

Справедливо вважаючи, що тільки багатоканальна незалежна інформація з різних джерел може забезпечити об’єктивне уявлення про суперечливі, мінливі й загрозливі процеси, які відбуваються всередині держави та поза її межами, Гайдук стимулював суперництво різних спецслужб, різних груп впливу та різних структур; результатом стало значне збільшення обсягів інформації, яка фільтрувалася та інтегрувалася аналітиками КОРКу Альбертами І, II, III, IV… XV — колишніми Максиміліанами ВІРУ.

На сходах Гайдука зустрів полковник Чміль — військовий ад’ютант і помічник Координатора: тепер сивий колір козацьких вусів не відрізнявся від кольору волосся, але обличчя його залишилося молодим, про що свідчив живий погляд карих очей колишнього сотенного, суворого Гайдукового командира. Добре пригнаний темно-зелений мундир із червоно-зеленими аксельбантами тільки підкреслював його хлоп’ячу статуру. Чміль тримав у руках сумку з лептопом і паперами, необхідними для засідання РНБ.

Усі встали, коли Гайдук увійшов до зали. Сьогодні він не взяв свого карпатського топірця й намагався йти, не накульгуючи. Всівся у крісло головуючого й подивився на список присутніх, що його подав Чміль. У залі зібралися члени КОПОР і РАМ, генерал-губернатори всіх земель і військові комісари великих міст, керівники спецслужб, Прокурор держави і Верховний суддя держави.

— Прошу всіх сідати. Починаємо роботу. Всі отримали необхідні документи? — спитав Гайдук.

— Так. Іго… Петр…чу… Так… — почулися різнобійні голоси, наче хор розминався.

«Скоро вони казатимуть „батьку“, — з відразою подумав Гайдук. — Як казали Гетьману, перш ніж зрадили його».

— Хочу почати з того, чого нема в порядку денному, — мовив Гайдук, відчуваючи, як повертається біль у спині. «Доведеться ковтати „Ексвил“ — так, щоб ніхто не побачив», — подумав він. — Відбуваються конфіденційні переговори між Патріархом України-Руси владикою Ізидором та Римським Папою Климентом XV щодо проголошення влітку в Києві Акту Возз’єднання християн світу, передовсім православних і католиків. Хотів би почути ваше ставлення до цього.

Всі мовчали, очікуючи, мабуть, що спочатку Гайдук висловить свою позицію.

— Я чекаю, — сказав він тоном учителя математики, що призначив неочікувану контрольну.

— Дозвольте? — різко, як завжди, підвівся Малахов — «інспектор Кварк» — перший віце-голова Ради менеджерів, президент концерну «Чорнобиль-30». — Хочу спитати вас, Ігорю Петровичу, з якого це часу ми, секулярна держава, де церква відділена від держави, вирішуємо суто релігійні справи? Чи це правильно?

— Це правильно, — відповів Гайдук так, що всі присутні зрозуміли його позицію й багатьом від того стало легше. Не треба мучитись, вагатися.

Йому здалося, що Кварк змізернів, а його шкіра набула жовтуватого відтінку — чи від поїздки до Коста-Рики, чи від негараздів із печінковим трактом. Погляд був сумний.

Кварк вперто стояв — його місце було в першому ряду за окремим столиком.

Голос його звучав різко і наполегливо:

— Я атеїст. Не православний, не католик, не юдей. Я поважаю віруючих, але не хочу брати участі в якихось незрозумілих мені екуменічних актах. Це не справа держави.

«Ще добре, що він не спитав, хто їздив до Риму, — подумав Гайдук, бо