Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

ситуація. Якщо раніше приходили поговорити про розчарування й утому, тепер – про страшне горе. Особливо ті, кого це зачепило безпосередньо», – розповідає Оля. При потребі, психологічна служба звертається й до психіатрів. Пережити спокійно смерть друзів, забути про жахи, які люди бачили на власні очі, можуть не всі. Крім надання психологічної допомоги, Оля робила чай, каву, бутерброди медикам у медпунктах, працювала санітаркою, коли в цьому була потреба. Студенти мають дослухатися до слів такого викладача.

25 лютого 2014

Цей проект не лише про тих, хто стояв на Майдані з перших днів. Сьогодні зустріла 57-річного Михайла із села Кобижча, Чернігівська область. Він приїхав на Майдан уперше. Каже, що до цього проводив просвітницьку роботу в своєму селі. Це одне з найбільших сіл України. Сьогодні приїхав покласти квіти на Інститутську. Йому важко впоратися з емоціями, тому він пішов колоти дрова біля Донецького намету.

Михайло впевнений, що Майдан поки не має розходитися. «Майдан – це народний контроль уже над новою владою», – пояснює чоловік. Сам він будівельник, проектує й будує промислові й житлові будинки. «Я приїхав не підтримувати Майдан. Сьогодні підтримувати Майдан дуже легко. Навіть ті, хто його ненавидів, зараз палко підтримують. Я приїхав просто побути тут і віддати шану загиблим», – каже Михайло і знову починає колоти дрова.

27 лютого 2014

Я стільки разів чула про керівників підприємств, які відпускали людей з роботи на Майдан, постачали дрова і т.д., але ніколи їх не зустрічала. Бо зазвичай ці люди залишаються за кадром і роблять все обережно. Нарешті мені пощастило. Один зі співробітників розповів мені про свого шефа.

Це Олег, 45 років, керівник будівельного й готельного бізнесу. На його підприємствах працює 150 чоловік. Офіс розташований на Володимирській. Звідти на Майдан можна дістатись за 10-15 хвилин. Олег розповідає, що взяв на себе організацію людей і сприяв тому, щоб усі бажаючі могли ходити на Майдан навіть у робочий час. У офіс принесли змінний одяг, який завжди був поруч. Ті люди, які ночували на Майдані, могли прийти потім у офіс і відіспатися, або не виходити на роботу на наступний день. «Від мене було єдине прохання до людей: не залишайте відділи взагалі без нікого. Змінюйте один одного», – розповідає Олег. Люди «загорілися» Майданом. У готелі безкоштовно розселяли приїжджих, з особливою радістю – людей зі сходу і півдня. Машини підприємства возили на Майдан дрова. «У нас є база під Києвом. Ми звідти вивезли, напевно, всі покришки», – каже керівник.

На Майдані були не лише його співробітники, а й уся родина. 23-річна донька, студентка економічного факультету університету Шевченка – активна волонтерка. Працювала весь час на кухні. Олег каже, що звісно дуже хвилювався за доньку. Проте він радіє, що вперше молодь так сильно захопилася тим, що можна безкоштовно допомагати іншим. Батько Олега на Майдані також щодня. Потрапив у ці страшні бойові дії 20 лютого, але, на щастя, не травмований. Син школяр тимчасово припинив відвідувати школу, яка розташовується напроти МВС. «Я не хочу, щоби мій син проходив якісь блокпости й спостерігав, як «Беркут» стоїть біля школи», – пояснює Олег.

Прогнози на майбутнє робити поки не береться. «Якби місяць тому нам хтось сказав, що відкриють «Межигір’я», хіба в це хтось би повірив?» – риторично запитує Олег, сидячи в тому самому мобілізаційному офісі. Бажаю його родині й співробітникам миру, спокою й успіху. Вони заслужили.

28 лютого 2014

Василь, 26 років, Тернопільська область, будівельник. На Майдані з 16 січня. Спочатку був сам по собі, а потім записався в сотню. Ночував у КМДА до того часу, поки її не звільнили в результаті домовленостей. Протестувальники з КМДА перейшли до Жовтневого палацу.

18 лютого похід до Верховної Ради переріс у протистояння, газ, стрілянину й т. ін. Після сутичок біля парламенту Василь повертався на Майдан через Бессарабку й Хрещатик. А далі пішов до Жовтневого. З’явилась інформація, що палац збирається захоплювати «Беркут». Треба було терміново евакуювати людей. Коли всі люди вийшли, Василь і кілька хлопців повернулися забрати свої речі й документи. У цей час «Беркут» прорвав центральний вхід. Хлопці думали тікати через чорний вхід, але з того боку вже заходила «Альфа». «Ми знали, що у будівлі є підвал і горище. Вибрали підвал, бо там сильніші двері», – згадує будівельник.

У підвалі сховалися чотирнадцять чоловік віком від дев’ятнадцяти до п’ятдесяти п’яти років. Вони шафами підперли зсередини металеві двері. І просиділи у підвалі рівно добу (з 15.00 18 лютого до 15.00 19 лютого). З провізії були лише вода й цукор. Про те, що відбувається на вулиці, вони знали – мобільний зв’язок навіть у підвалі працював нормально.