Читати книгу - "Крадій"

— Поки що ні, Вінстоне, — відповів він, жестом попросивши бармена налити. — Тебе пригостити?

— А чому б ні, хлопче, чом ні.

Вони балакали.

— Джепи не хочуть захоплювати Сіам, розумієш? — бурчав він. — Ця країна — дрібна риба, яку легко можна буде вловити після того, як вони отримають головний трофей.

— А що є головним трофеєм?

— Сінгапур! Малайзія! Спершу розібратися з британцями, розібратися з великим рухом спротиву, приготуватися розбиратися з Індією, і лише захопивши всю Південно-Східну Азію, можна на додаток взяти Сіам.

— А яких заходів вживають щодо цього британці?

— Усе на пси, хлопче, все на пси! — прохрипів чоловік, жадібно вдихаючи вечірню спеку. — А що вони в біса можуть зробити? Їм ледь вдається тримати місцевих під контролем, не те що давати ради імперіалістичним самураям. Бачиш он того чоловіка?.. — він указав тактовним як торпеда та делікатним як ураган пальцем, що був вимазаний чорнилом. — Це один з тих джепів. Чудова людина насправді. Щиро вірить — я це просто обожнюю — щиро вірить, що звільнить Азію від колоніального гнобителя. Що японці прийдуть як визволителі, а не як загарбники, і що пішовши на війну з бритами, жабоїдами та іншими, він захищатиме свою країну від неминучої європейської кари! Принаймні, європейцям стало пристойності не претендувати на велич або щедрість. Хай йому щастить, — весело махнув він у напрямку жертви свого аналізу, що здійняла келих у відповідь, — він хороший хлопець, і шпигун непоганий, але він жахливо помиляється.

— В чому?

— У своєму керівництві! Його керівництво торочить про «звільнення від колоніалізму», але всі вони ідеологи та громили. Який сенс мати пристойних керівників середньої ланки, якщо зверху лунає лише про етнічну чистку, га?

— А як щодо тебе?

— А що щодо мене?

— Де будеш ти, коли все це станеться?

— О, напевно, в Індії. Або на Цейлоні. Якнайдалі звідси, якщо просто!

— Ще вип'єш?

— Ти добрий хлопець, Ремі, завжди таким був.

А згодом:

— Пам'ятаєш Абгіка Лі?

— Боже, так! Бридкий тип, але грає добре, якщо я не помиляюся. Зіграв колись дивовижну партію в «Монополію» проти янкі, що був великою фігурою в ґумовому бізнесі. Виграв у нього половину плантацій Малайзії, сенатора США та кохання дружини того янкі, і все тому, що танкер суперника захопили пірати в Малаккській протоці. Особисто я вважав, що втручати дружину було занадто, оскільки він вочевидь не кохав її, але він завжди був мстивим мерзотником, цей Абгік, завжди вигравав щось не тому, що воно йому було потрібне, а просто щоб показати, що він може.

— Я граю з ним зараз.

— Боже мій, ти серйозно? Яка гра?

— Схованки.

— Ти шукаєш?

— Ховаюся, взагалі-то.

— Трясця твоїй матері, хлопче, то навіщо ти сюди прийшов?! Половина людей у цьому клятому місці намагаються пробратися в Дім Ігор, ти знаєш, як швидко вони тебе видадуть?

— Я скористався димовою завісою.

— Її на довго не вистачить; такі, як ти, примітні.

— Саме тому я зараз виконую певну роботу. Я зацікавився, чи не знаєш ти, бува, де живе Абгік Лі?

— Не вплутуй мене у свої справи, Ремі! Я вже не в Домі Ігор і маю слабкі легені на доказ. Поставив свій склероз проти його астми, і глянь, що тепер зі мною!

— А якщо мені вдасться допомогти тобі з цим?

— Лише якщо ти виграєш, хлопче, лише в такому разі.

— Ну, то допоможи мені.

А наступної ночі...

Він перехопив її, коли вона сідала на пором, що прямував на південь, до моря. Вона була вдягнута в сіре; на ньому був великий капелюх, який він насунув низько проти ліхтаря; вона побачила його краєм ока та все одно всміхнулася, впізнавши.

Поки пором повільно пихтів по воді, він пробрався до неї, а потім, наче вони двоє незнайомців, що зустрілися під час самотніх вояжів, він став біля неї, склавши руки на поруччі, і сказав:

— Тіно!

— Ремі!

— Як тобі живеться?

Жінка на ім'я Тіна замислилася, її губи натягнулися, поки вона міркувала над відповіддю.

— Добре, — зрештою сказала вона. — Досі тут.

Красуня Тіна, ми пам'ятаємо тебе з іншого часу, іншої гри, хіба ні? І ти досі тут, твоє темне волосся тепер коротше, твоя усмішка старша, твої риси красиві та незмінні, як місяць. Колись ти носила маску та грала на коронування короля у Венеції. Тієї маски вже немає; а втім... Можливо, вона просто занурилася у твоє обличчя, стала твоєю плоттю, невидимою річчю, що ти досі носиш.

— Я чула, що ти зараз граєш, — пробурмотіла вона.