Читати книгу - "Гордівниця Злата"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну, ось ми й прибули. Розташовуйся, — сказав граф, дістаючи кишенькову красуню.
— Що це? — Злата скинула оком неохайну злидарську кімнатку й презирливо зморщилась.
— Графські апартаменти, — засміявся новий хазяїн. — Не хвилюйся, крихітко. Це ненадовго. Сьогодні був на рідкість удалий день. Я так обчистив кишені цих дурнів, що ми з тобою переберемося до більш достойного місця.
— Хіба ви не граф? — розгублено запитала Злата.
— Граф, але не титулований, — усміхнувся удаваний вельможа. — Батько мій був нікчемним писарем, але він дав мені освіту. За вишуканість манер друзі нагородили мене цим прізвиськом. Кого тільки не доводиться з себе удавати, щоб обкрутити людей круг пальця. Я тому й живу в цій дірі, що останні гроші довелося витратити на вбрання, гідне багатого пана.
— Та ви просто шахрай! — гнівно скрикнула Злата.
— Так, я був дрібним шахраєм і картярським шулером, — покірно погодився граф. — Але я завжди вірив, що колись мені поталанить і я витягну козирну карту. Тепер все піде по-іншому. З тобою ми зможемо прокручувати такі справи, що найзаклятіші аферисти засохнуть від заздрощів.
— Ну вже ні! Від мене ви цього не дочекаєтесь. Краще бути ярмарковою мавпою, ніж допомагати злодюжці!
— Навіщо так грубо, лялечко, — поморщився граф. — Думаю, нам не варто сваритися. Ти — мій козирний туз, і будь певна: я тебе з рук не випущу.
Лице його викривила недобра посмішка. Злата зрозуміла, що бунтарством вона нічого не досягне. Треба було діяти хитрістю.
Розділ 29З вогню та в полум’я
Граф помістив свою знахідку у велику банку. Дівчина похнюплено сиділа у скляній келії, клянучи свою гірку долю. Навіть життя на припоні здавалося їй волею порівняно з нинішнім ув’язненням.
Цілими днями граф щось обмірковував, міряючи кімнату кроками й пускаючи дим з трубки. Нарешті він оголосив:
— Час братися до роботи, дитинко.
— Я не буду нікого обманювати, це безчесно, — уперто повторила Злата.
— Ну, якщо говорити про честь, будь спокійна. Ми обдуримо одного з найбільших пройдисвітів, лихваря Фартинга. Як кажуть, злодій у злодія вкрав, — засміявся граф.
План графа був простий і зухвалий. У Фартинга був брат-близнюк, відомий марнотратець і пияк. Зовні вони як дві краплі води були схожі один на одного. Лихвар боявся — і небезпідставно, — що брат скористається цією схожістю і потайки братиме з банку його заощадження, тому банкіру було якнайсуворіше наказано видавати гроші лише тому, хто назве секретний шифр. Казали, що шифр цей такий мудрований, що Фартинг і сам не знає його напам’ять і зберігає вдома в сейфі, з ключем від якого не розлучається ні на хвильку.
Витративши майже всі виграні гроші на золотий браслет, граф поклав його у скриньку з подвійним дном і пішов заставляти лихварю. Злата, тремтячи від страху й приниження, сиділа в потаємному ящичку скриньки. Перед тим як запхати її туди, граф суворо попередив:
— Усе, що від тебе вимагається, дитинко, це взяти листок з шифром і сховати його у потаємному відділенні. Завтра я викуплю закладений браслет, і ти знову повернешся до мене. Зробиш усе, як слід, більше не сидітимеш у склянці. Заживеш як королева. Чесне слово благородного злодюжки. Якщо ж ні, я закладатиму тебе разом з браслетом доти, поки не візьмешся за розум.
«А що, якщо я відкриюся Фартингу?» — подумала Злата.
Ніби прочитавши її думки, граф сказав:
— До речі, крихітко, не раджу тобі продавати мене Фартингу. Це напрочуд жорстокий і підлий мерзотник. Гроші його просочені слізьми.
Це була гірка правда. Про безсердечність лихваря ходили легенди. Злата потрапила з вогню та в полум’я.
Як і передбачав граф, лихвар з задоволенням дав мізерну позику за коштовний браслет і заховав його до сейфу. Опинившись у сталевому ящику, Злата вийшла зі своєї схованки. Довкола була непроглядна темрява. Дівчина запалила недогарочок свічки, яку завбачливо припас для неї граф. Тьмяне світло осяяло купки монет і паперових купюр. Злата присіла на пачку банкнот і задумалася про свою гірку долю.
«Не може бути, щоб усе скінчилося так сумно. Повинна ж бути на світі справедливість. Не можна залишати безкарними двох пройдисвітів, які оббирають чесних людей», — з гіркотою подумала Злата. І тут у неї зародився план.
Треба було поспішати. Свічка вже наполовину прогоріла. Злата не відразу знайшла клаптик паперу, пописаний цифрами й буквами. Ось він, дорогоцінний шифр! Дівчина запхала листок у потаємний ящик. Тепер залишалося найскладніше — заховати туди ж браслет. Дівчина ледве тягнула цей тягар. Для крихітки витончена золота річ здавалася пудовою гирею. Злата підупала на силі. Вогник свічки мерехтів, ладний ось-ось згаснути. Дівчину охопила паніка. Невже вона не встигне? Не звертаючи уваги на втому, Злата боролася з непідйомним вантажем, намагаючись пропхати його до схованки.
Вогник яскраво спалахнув на прощання, і дівчина знову опинилася в безпроглядній темряві. Пролунало легке клацання — браслет упав на дно потаємного ящика. Злата полегшено зітхнула, залізла у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордівниця Злата», після закриття браузера.