Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Економісти-біхевіоралісти приготували купу аргументів для протилежного кінця цього континууму, де розумні люди стверджують, що суспільство здатне і повинне не давати людям робити те, що може обернутися бідою. Є багато доказів того, що людські рішення містять певні помилки, такі, як недооцінка ризику чи погане планування майбутнього. У практичному сенсі ці помилки часто виплескуються назовні, зачіпаючи інших, що ми бачили у випадку колапсу нерухомості й проблем із іпотекою, що супроводжувала його.

Існує широкий діапазон поглядів між цими крайнощами (наприк­лад, вам дозволяється нюхати клей і падати зі східців у підвал, однак лише одягнувши перед цим шолом). Інтригуючий і практичний момент міститься посередині й полягає в понятті «ліберальний патерналізм», запропонованому у впливовій книзі «Nudge»[85] професора поведінкових наук і економіки з Університету Чикаго Ричарда Талера й Касса Санстейна, професора Гарвардської правничої школи, що працює зараз в адміністрації Президента Обами. В основі патерналізму лежить ідея, що індивіди систематично помиляються у своїх судженнях, однак суспільство не повинно змушувати вас змінювати свою поведінку (це ліберальна частина). Замість цього ми повинні просто вказати вам правильний напрям (а це — патерналістська частина).

Однією з ключових ідей Талера і Санстейна є те, що наші рішення часто є результатом інерції. Якщо роботодавець автоматично підписує нас на якусь страховку, ми триматимемось її, навіть якщо пропонується ще шість можливих планів страхування. І навпаки, ми можемо взагалі не підписуватися на певний план, якщо це вимагає від нас певної активної поведінки — прочитання інструкції з описом вигід, заповнення форми заяви, відвідання дурного семінару з питань людських ресурсів чи здійснення ще чогось, що потребує часу й зусиль. Талер і Санстейн припускають, що інерція (та інші недоліки прийняття рішень) може використовуватися на благо. Якщо виробники пуб­лічної політики стурбовані певною індивідуальною поведінкою, як, наприклад, неадекватні пенсійні заощадження, тоді ліберальний патерналістський варіант полягає в тому, щоб людина автоматично клала певну суму грошей на пенсійний рахунок із кожних отриманих виплат. Це і є «посил». Кожен вільний у будь-який момент обрати інший варіант. Однак вражаюче велика частка людей дотримуватиметься того, що ви запропонуєте їм на початку.

Ця ідея має глибокі наслідки, коли застосувати її до випадку, наприклад, донорства органів. Іспанія, Франція, Норвегія, Ізраїль і багато інших країн мають закони про «автоматичне отримання згоди, якщо особа не висловила протилежного» (тобто очікувану згоду), коли мова йде про донорство органів. Ви є донором органів, якщо не зазначите протилежного, на що ви маєте право. (На противагу Сполучені Штати мають протилежну систему, за якою ви не є донором органів, поки не дасте згоду бути ним.) Інерція має значення навіть тоді, коли йдеться про таку серйозну справу, як донорство органів. Економісти виявили, що закони про очікувану згоду справляють знач­ний позитивний вплив на донорство органів, контроль за відповідними показниками в країні, такими, як релігія й витрати на охорону здоров’я. В Іспанії найвищий у світі показник донорства органів після смерті — на 50 % вищий, ніж у Сполучених Штатах[86]. Справжні ліберали (на противагу патерналістам) заперечують закон про очікувану згоду, оскільки вважають, що уряд є «власником» ваших внутрішніх органів, якщо ви не докладаєте зусиль, щоб повернути їх собі.

Хороше врядування має значення. Чим складнішою стає наша економіка, тим складнішими мають бути наші урядові інститути. Чудовим прикладом є Інтернет. Приватний сектор — двигун для розвитку веб-економіки, однак саме уряд викорінює шахрайство, робить законними онлайн транзакції, класифікує права власності (такі, як імена доменів), врегульовує спори і має справу з питаннями, про які ми навіть не знаємо.

З подіями 11 вересня пов’язана сумна іронія, що примітивні погляди на уряд, — що «платники податків краще знають, що робити зі своїми грішми, ніж уряд», — показали свою ницість. Окремі платники податків не можуть зібрати розвідувальні дані, вистежити злочинців у горах Афганістану, провести дослідження з біотероризму чи захистити літаки й аеропорти. Правда, коли уряд забирає гроші з моєї зарплатні, то існують певні речі, що принесли б мені більше користі, якби я сам їх купив. Однак так само правда, що є речі, які дадуть мені вигоду, але які я сам купити не можу. Я не можу побудувати систему протиракетної оборони чи захистити зникаючі види, зупинити глобальне потепління, встановити світлофори чи регулювати Нью-Йоркську фондову біржу або домовлятися з Китаєм про зниження торговельних бар’єрів. Уряд дає нам змогу робити ці речі колективно.

Тепер ви готові вихваляти чесноти бюрократії на наступній корпоративній вечірці. Не поспішайте. Якби уряд був таким чудовим, то абсолютна більшість країн із абсолютистським урядом — типу Північної Кореї й Куби — були б економічно розвиненими. Але це не так. Уряд добре робить одні речі й критично погано — інші. Уряд може впоратись зі значними побічними ефектами або відрегулювати економіку до повного краху. Уряд може забезпечити значні суспільні блага або витратити величезні доходи від податків на неефективні програми й проекти-забавки. Уряд може перерозподіляти гроші від багатіїв біднякам або відбирати гроші у населення на користь політичних спільників. Коротше кажучи, уряд можна використати для створення фундаменту потужної ринкової економіки або придушення вельми продуктивної поведінки. Звичайно, найрозумнішим буде показати відмінності.

Був старий анекдот, який дуже подобався Рональдові Рейґану:

Радянська жінка намагається купити автомобіль «Лада», один із найдешевших, що вироблявся у колишньому Радянському Союзі. Продавець каже їй, що цих машин дуже мало, попри їхню погану якість. Усе ж жінка просить поставити її в чергу. Продавець витягає великий, покритий пилюкою журнал і вписує ім’я жінки до довгого списку черги. «Приходьте рівно за два роки, 17-го березня», — каже він.

Жінка витягає свого записника. «Вранці чи ввечері?» — запитує вона.

«Яка різниця?» — здивовано каже продавець.

«Того дня до мене має прийти слюсар-сантехнік».

Якщо СРСР і навчив нас чомусь, так це тому, що монополія вбиває всі прагнення до інноваційності чи уважності до споживачів. А уряд — це дуже велика монополія. Чому клерк із Департаменту автотранспорту повільний і сердитий? Бо він може бути таким. Яким буде ваш бізнес, якщо вашим споживачам, за законом, більше нікуди звернутися? Я двічі подумаю, чи працювати мені допізна чи працювати взагалі, коли грає моя улюблена команда.

Дії уряду часто описуються як неефективні. Насправді вони діють