Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"

— Так, так! Починайте!

— Але перед тим я хотів би поставити вам кілька питань, — сказав я, запалюючи сигарету. — Коли востаннє ви бачили Морін Кросбі?

— На похороні Дженет. Відтоді я її не бачив. Справи її у цілковитому порядку. Коли нам потрібний її підпис, ми надсилаємо папери поштою. Тож у мене досі не було нагоди з нею зустрітися.

— Отже, вам невідомо, що вона нездужає?

Він заперечно хитнув головою — поняття не має, що вона хвора.

— І вас влаштував висновок, що смерть Макдональда Кросбі — нещасний випадок? — поцікавився раптово я.

Він не чекав такого питання, тож різко звів голову.

— Що ви хочете цим сказати? Звісно ж, то був нещасний випадок!

— А чи не могло це бути самогубством?

— Кросбі не мав жодних причин закінчувати життя самогубством.

— Це з вашого погляду.

— Чоловік рідко коли зводить рахунки із життям за допомогою рушниці, коли в його розпорядженні є револьвер. З рушницею все надто складно.

— А якщо б він учинив самогубство, чи відобразилося б це якось на його справах?

— Звісно.

Ув очах Віллета зблиснув вираз спантеличення.

— Його життя було застраховане на півтора мільйона доларів. Але страховка унеможливлювала самогубство. У цьому випадку гроші не виплачували б.

— А хто отримав гроші за страховкою?

— Я не зовсім розумію, до чого ви хилите, — сказав він, повертаючись до столу та всідаючись у крісло. — Поясніть свої слова, будь ласка!

— Мені видається дивним, що Зальцер, котрий не є дипломованим лікарем, підписав свідоцтво про смерть Кросбі. На це мали дати згоду коронер і Брендон. Тож я просто намагаюся себе переконати, що нема нічого підозрілого у смерті Кросбі. Припустімо, що він таки покінчив життя самогубством. Ви стверджуєте, що від цього спадок зменшився б на півтора мільйона доларів. Але якщо б якийсь спритний і тямущий лікар-шарлатан, корумповані коронер та капітан поліції зібралися разом, цей випадок можна було б подати як нещасний, чи не так?

— Стверджувати це дуже небезпечно. Хіба Зальцер не дипломований лікар?

— Ні. То хто отримав гроші за страховкою?

— Вони дісталися Дженет, а після її смерті — Морін.

— Тож Морін нині має півтора мільйона готівкою, чи не так?

— Достеменно. Я намагався переконати Дженет, щоб кудись уклала ці гроші, але вона воліла тримати їх у банку. Так само готівкою вони перейшли до Морін.

— І що з ними сталося? Вони все ще у банку?

— Наскільки мені відомо, так — але я не маю доступу до її рахунків.

— А ви могли б його отримати?

Якусь мить він пильно вдивлявся у мене.

— Так. Але не впевнений, що це мені справді потрібно.

— Було б непогано дізнатися, скільки там ще залишилося.

І я кивнув на лист Дженет, котрий усе ще лежав на столі.

— Тут пахне шантажем. Якщо Франклін Лессвейз, коронер, і Брендон розділили гроші навпіл між собою, то їх там не так уже й багато. Був би радий, якби вам вдалося це з’ясувати.

— Гаразд. Побачу, що зможу для вас зробити.

Віллет замислено почухав підборіддя.

— Гадаю, що мені вдасться порушити справу проти Зальцера — якщо те, що ви кажете, правда. Він справді не мав права підписувати те свідоцтво, але поки що я не готовий відкрито це стверджувати. Наразі нема причин сумніватися, що то був нещасний випадок, і страхову компанію цілком влаштовують надані документи.

— Її і справді все влаштовує. Позаяк Брендон та коронер подали таке свідоцтво, як треба, то мені здається, що саме Зальцер фінансує і Лессвейза, і Брендона. Що вам відомо про Лессвейза?

Віллет скривився.

— О, його цілком можна підкупити. У нього препогана репутація.

— Ви добре знали Дженет Кросбі?

Він хитнув головою.

— Я бачив її двічі чи тричі — не більше.

— Чи справила вона на вас враження людини, котра потерпає від серцевої недуги?

— Це мені ні про що не говорить. Багато людей страждає від хвороб серця, але це не завжди видно.

— Але такі люди навряд чи грають у теніс за два дні до смерті, як це робила Дженет Кросбі.

Я бачив, що він починає непокоїтися.

— На що ви натякаєте?

— Ні на що — просто констатую факт. Мене не влаштовує висновок, що вона померла через хворе серце.

Поки він пильно дивився на мене, у кімнаті зависла така щільна тиша, що в ній можна було б потопити бойовий корабель.

— То ви стверджуєте... — почав, було, він, однак зненацька урвав фразу.

— Поки що ні, — уточнив я. — Але не слід цілком ігнорувати таке припущення.

Я бачив, що все це йому дуже не подобається.

— Облишмо це на мить, — продовжив я. — Поговорімо про Морін Кросбі. Судячи з теперішнього вигляду будинку і з того, що мені розповіла сестра Гарні, цілком імовірно, що Морін не живе в будинку. І якщо її там нема