Читати книгу - "Пригоди Незнайка і його товаришів"

— Хто це вам наговорив таких дурниць?

— Це Незнайко, — відповіла Заїнька й засміялася.

Усі глянули на Незнайка й зареготали. Незнайко почервонів од сорому і ладен був провалитися крізь землю. Він утік і сховався у заростях кульбаби.

«Сидітиму в кульбабі, а потім вони забудуть про цю історію, і я вилізу», — вирішив Незнайко.

Знайкові дуже хотілося оглянути Зелене місто. Синьоочка, Сніжинка та інші малюнки пішли з ним показувати йому визначні місця. Знайко уважно оглянув міст через річку, потім водопровід з тростини. Він дуже зацікавився побудовою водопроводу й фонтанів. Малючки докладно розказали йому, як побудовано водопровід і як треба робити фонтани, щоб вода била вгору, а не вниз. Знайкові сподобалося, що в малючок скрізь був зразковий порядок і цілковита чистота. Він похвалив їх за те, що вони навіть тротуари застеляли постілками. Малюнки зраділи й запросили Знайка в будинки, щоб він побачив, як обладнані їхні квартири. В будинках теж було гарно й чисто, як і надворі. В одній квартирі Знайко побачив шафу з книгами й сказав, що коли повернеться додому, то й собі зробить книжкову шафу.

— Хіба у вас нема книжкової шафи? — запитали малючки.

— Нема, — признався Знайко.

— А де ж ви книги зберігаєте?

Знайко тільки рукою махнув. Йому соромно було признатися, що в нього книжки лежали на столі, а то й під столом і навіть під ліжком.

Знайка, певна річ, зацікавили й кавуни. Малючки розповіли йому про Соломку, і Знайкові захотілося познайомитися з нею. Малючки розшукали Соломку й познайомили із Знайком. Знайко розпитував її про все, що його цікавило. Соломка розповіла йому про свою роботу по вирощуванню фруктів і овочів. Знайко слухав дуже уважно й навіть занотував дещо у свій записник.

— Оце розумний малюк, — хвалили його малюнки. — Одразу видно, що любить дечого повчитися.

А в Незнайка, звичайно, забракло терпіння сидіти в заростях кульбаби. Час від часу він вилазив звідти, і тоді йому було непереливки. Малюнки зовсім не звертали на нього уваги, ніби його не існувало, а малюки просто не давали йому проходу.

— Незнайко брехун! — кричали вони. — Незнайко хвалько! Незнайко боягуз!

«Ні, видно, ще не забули!» — з сумом думав Незнайко й тікав назад у кульбаби.

Через деякий час він знову вилазив, і все повторювалось спочатку. Зрештою він сказав:

— Не буду більше вилазити. Треба бути твердим. Буду твердо сидіти тут хоч цілу добу, вилізу тоді, як бал почнеться.

Розділ двадцять восьмий

ПРИМИРЕННЯ

На другий день відбувся бал, якого всі так нетерпляче ждали. Довкола танцювального майданчика красувалися мальовничі ятки. Вони виблискували яскравими фарбами, неначе писанки. Над майданчиком були напнуті вірьовочки, на яких погойдувались барвисті ліхтарики й прапорці. Прапорцями й ліхтариками були прикрашені всі навколишні дерева. Кожна деревина була схожа на новорічну ялинку.

На другому поверсі альтанки, що була прикрашена квітами, розмістився оркестр з десяти малючок. Кожна малюнка грала на арфі. Тут були зовсім малесенькі арфи, і їх доводилося тримати на руках; були арфи більші, які тримали на колінах, були й великі арфи, які стояли на підставці, а одна арфа була просто велетенська. Щоб грати на ній, треба було вилазити на драбинку.

Ще задовго до балу навколо танцювального майданчика зібралися всі і чекали гостей із Зміївки. Першим приїхав Цвяшок. Він був у чистенькій сорочці, умитий, причесаний. Правда, один вихрик на самій маківці ще стирчав, як гребінець у півника, але все-таки було видно, що Цвяшок добре попрацював над своїм чубом.

— Ось тепер ви хороший малюк, — сказала йому Киценька. — Вам, напевно, самому приємно бути таким чепурним і чистеньким.

— Авжеж, — відповів Цвяшок, обсмикуючи на собі сорочку.

Слідом за Цвяшком приїхали Бублик з Шурупчиком, а за ними стали прибувати й інші жителі Зміївки. Хоч їх ніхто не запрошував, але кожен з них говорив, що приїхав подякувати малючкам за фрукти, і тут же одержував запрошення на бал.

А Незнайко й справді просидів у кульбабі аж до початку балу. По правді кажучи, він більше лежав, ніж сидів, тобто, простіше, спав, але як тільки побачив, що малюки збираються, виліз і почимчикував до майданчика.

Малюки побачили його і стали кричати:

— А, брехунець, і ти прийшов! Ану, розкажи, як ти догори ногами летів!

— Ану, розкажи, як ти хмару замість киселю з'їв, — закричав, підскочивши до нього, Пончик.

Незнайко страшенно образився. Він повернувся і пішов, куди очі бачать. Малюки щось кричали услід і сміялись, але він навіть не чув.

Не розбираючи дороги, Незнайко забрів аж на край міста, наткнувся на паркан і набив собі на лобі ґулю. Зупинившись, глянув на паркан і побачив напис: «Незнайко дурень!!!»

— Ну, ось, — сказав Незнайко. — Уже про мене починають на парканах писати!

Йому стало так жаль себе, так жаль, що й сказати годі! Він притулився до паркана лобом, і сльози потекли з його очей.

— Ой, який я нещасний! — прошепотів він. — Усі тепер з мене сміються. Усі зневажають! І ніхто, ніхто на світі не любить мене!

Він довго стояв, тулячись лобом до паркана, а сльози лились і ніяк не могли зупинитися. Раптом він відчув, що його взяв хтось за плече, і чийсь лагідний голос промовив:

— Не плачте, Незнайку!

Він повернувся і побачив Синьоочку.

— Не треба плакати, — повторила вона.

Незнайко одвернувся від неї, ухопився руками за паркан і заревів ще дужче. Синьоочка мовчки погладила його по плечу рукою. Незнайко труснув плечем, намагаючись скинути її руку, і навіть дриґнув ногою.

— Ну, не треба, не треба бути таким злим, — лагідно заговорила вона. — Ви ж добрий, хороший малюк. Вам хотілось показати себе кращим, тому ви й хвастались і обдурювали нас. Але більше ви не будете робити так, правда? Не будете?

Незнайко мовчав.

— Скажіть, що не будете. Ви ж хороший!

— Ні, я поганий!

— Але бувають гірші за вас.

— Ні, я найгірший!..

— Неправда! Цвяшок був ще гірший за вас. Ви ніколи не робили таких капостей, що їх дозволяв собі Цвяшок, а, бачите, він виправився. Отже, якщо ви захочете, то теж зможете стати кращим. Скажіть, що більше не будете так робити, й починайте нове життя. Про старе більше не будемо згадувати.

— Ну, не буду! — похмуро буркнув Незнайко.

— Ось бачите, як добре! — зраділа Синьоочка. — Тепер ви постарайтеся бути чесним, сміливим і розумним,