Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

— Що тобі, Джіме? Ти часом не випив?

— Випив? Де б я випив? Та хіба ж тут було до пиття?

— Ну, то чого ж ти розказуєш мені сон рябої кобили?

— Як то… сон рябої кобили?

— А чого ж ти ляпаєш язиком, ніби я тільки-но вернувся, ніби мене тут не було?

— Геку… Геку Фінне, глянь мені в очі, глянь мені в очі! Хіба ж ти не сходив із плоту?

— З плоту? Я? Та ти що? Нікуди я не сходив. А куди ж би я мав ходити?

— Отакої! Слухай-но, хлопче, тут щось не теє, їй-богу, щось не теє! Може, я не я, тоді хто ж я? Якщо я не тут, то де ж я подівся? Ось що хотів би я знати.

— Тю! Мені здається, що ти — це ти, і, певна річ, ти тут, а от у голові в тебе, здається, замакітрилося, старий дурню!

— В кого — в мене? Ні, ти мені скажи: хіба ж ти не їздив у човні з мотузкою, щоб прив'язати плота десь при березі на мілині?

— Ні, не їздив. Яка там до біса мілина? Ніякої мілини я не бачив.

— Ти не бачив узбережної мілини, порослої кущами? Ану пригадай-но, хлопче: ще мотузка відв'язалася, плота підхопила течія, і ти разом з човном зник у тумані!

— В якому тумані?

— Як у якому тумані?! Та в тому ж, що стояв над річкою цілісіньку ніч. Хіба ж ти не гукав, хіба ж я не гукав, і хіба ж ми не заблудилися поміж острівцями, один із нас заплутався між ними, а другий однаково що заплутався, бо ж не знав, де саме його носить? І хіба ж я й сам не натикався на чортову гибель отих клятих острівців, та так, що мало не втонув був разом із плотом? Хіба ж усе теє було не так, хлопче, хіба ж не так? Ну ж бо, відповідай!

— Щось ти наплутав, Джіме! Я нічого не второпаю. Не бачив я ні туману, ні острівців — нічого такого не було! Я сидів отут і гомонів з тобою цілу ніч, поки ти хвилин десять тому не заснув, та, мабуть, і я задрімав біля тебе. Не міг же ти за цей час напитися п'яний, — виходить, тобі все це приснилося.

— Та як же могло наснитися так багато за якихось десять хвилин?

— А от приснилося, бо ж нічого такого не було.

— Та що ти, Геку! Таж воно так виразно стоїть мені перед очима, як…

— Ну, та й що з того, виразно чи не виразно? Нічого такого не було — і край! Я ж знаю, бо весь час був тут.

Джім помовчав хвилин із п'ять, мабуть, обмірковував усе те. А тоді й каже:

— Ну добре, Геку! Може, мені воно й справді наснилося, а проте хай мене грім поб'є, якщо мені коли доводилося бачити такий чудернацький сон! І ніколи я так не стомлювався уві сні, як оце довелося.

— Ого, ще й як можна вві сні стомитися! Трапляється! Що не кажи, а твій сон був, мабуть, віщий… Ану розкажи мені все чисто, Джіме, аж до найменшої дрібниці.

Джім почав свою розповідь і розказав усе майже так, як воно й було, та тільки де-не-де надто прикрашав. Потім сказав, що тепер треба той сон «витлумачити», бо його послано, щоб застерегти нас. Перша мілина — то людина, яка нам бажає добра, а течія — то друга людина, яка намагається відвести нас від тієї. Крики — то перестороги, що їх коли-не-коли посилають нам, і, якщо ми не зуміємо розгадати їх, вони завдадуть нам лиха, замість того щоб визволити нас із біди. Безліч острівців — то неприємності, що загрожують нам, якщо ми злигаємося з лихими людьми і взагалі з усякою поганню; та якщо ми не будемо втручатися в чужі справи, не будемо дратувати нікого, то виберемося з туману на широку світлу річку, тобто попадемо у вільні штати, де у нас більше не буде ніяких неприємностей.

Коли я переліз на пліт, небо повилося в хмари й було зовсім темно, а зараз воно знову пояснішало.

— Ну, добре, Джіме, ти витлумачив усе як слід, — кажу я, — а що має означати оцей гармидер?

Я показав на листя й різне сміття на плоті та на поламане стернове весло. Тепер усе це було добре видно.

Джім глянув на сміття, тоді глянув на мене, далі знову на сміття. Віщий сон так запав йому в голову, що він ніяк не міг спустити його з думки та збагнути, в чому справа. Коли розшолопав усе, то подивився на мене пильно, вже не всміхаючись, і сказав:

— Що означає цей гармидер? Я тобі скажу. Коли я геть стомився веслувати й раз у раз гукати тебе і заснув, серце мені краялося, що ти пропав: мені стало байдуже, що станеться зі мною і з плотом. А коли я прокинувсь і побачив, що ти повернувся живий та здоровий, я так зрадів, аж сльози набігли мені на очі; я ладен був стати навколішки й цілувати тобі ноги. А в тебе одне в голові: напустити туману старому Джімові, пошити його в дурні. Оце ж і є оте сміття; і сміття — ті люди, які кидають багно на голову своїм друзям і беруть їх на глум!

Він підвівся й почвалав до куреня, вліз у нього, не сказавши мені більше ні слова. Та й цього було досить. Я відчув себе негідником і ладен був цілувати йому ноги, аби він забрав свої слова назад.

Минуло хвилин п'ятнадцять, аж поки я переміг себе й пішов принижуватися перед негром; а проте я зробив це і ніколи об тім не шкодував — ніколи! Відтоді я перестав витворяти Джімові такі штуки, я й цього разу не дозволив би собі забивати йому баки, коли б знав, що він візьме це так близько до серця.

Розділ XVI

Ми проспали майже цілий день, а вночі рушили знову в дорогу, пливучи трошки позаду довжелезного плота, що посувався повільно, немов похоронна процесія. Він мав спереду й позаду по чотири довгі весла, отож, вирішили ми, на ньому повинно бути плотарів щонайменше