Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

Уроки догляду за магічними істотами навіювали нудьгу. Здавалося, що Геґрід після першого уроку з гіпогрифами втратив свою впевненість. Тепер щоуроку вони займалися флоберв'яками, цими найнуднішими в світі створіннями.

- Кому вони в біса потрібні? - обурювався Рон після чергового уроку, коли він з годину запихав у слизькі горлянки флоберв'яків нарізані листочки салату.

Однак на початку жовтня Гаррі зміг нарешті взятися за те, що змушувало забути всю нудьгу уроків. Наближався квідичний сезон, і одного вечора Олівер Вуд - капітан ґрифіндорської команди - зібрав усіх гравців, щоб обговорити тактику майбутніх матчів.

Кожна квідична команда складалася з семи гравців. Завданням трьох загоничів було забивати голи, тобто закидати квафела (червоного м'яча завбільшки як футбольний) в одне з трьох кілець на п'ятнадцятиметрових жердинах по кутах поля. Два відбивачі важкими битками відганяли бладжери (два тверді чорні м'ячі, що шугали довкола й намагалися збити гравців). Воротар захищав жердини з кільцями, а ловець, чиє завдання було найскладніше, старався піймати золотого снича - маленький крилатий м'яч завбільшки з горіх. Гра закінчувалася, коли ловець ловив снича, здобуваючи для своєї команди сто п'ятдесят очок.

Олівер Вуд - кремезний сімнадцятирічний хлопець, зібрав своїх шістьох партнерів по команді в холодній роздягальні збоку від поля. Цього року він закінчував сьомий, випускний, клас. Це був останній його сезон, тому в голосі Олівера вчувалися нотки розпачу.

- Це наш останній шанс... мій останній шанс... здобути кубок, - почав він, походжаючи з кутка в куток. - У мене більше не буде такої нагоди. Ґрифіндор не перемагав уже сім років поспіль. Зрозуміло, що нам шалено не щастило... спочатку травми... а торік узагалі скасували турнір... - Вуд ковтнув слину, мовби йому до горла знову підкотився клубок гірких спогадів. - Але ж ми знаємо, що наша... команда... найкласніша... в школі, - наголошуючи на кожному слові, він бив кулаком у долоню, а його очі знову засвітилися маніякальним блиском. - Ми маємо трьох неперевершених загоничок.

Вуд вказав на Алісію Спінет, Анжеліну Джонсон і Кеті Бел.

- Маємо двох непереможних відбивачів.

- Перестань, Олівере, не змушуй нас червоніти, - удавано засоромились Фред і Джордж Візлі.

- А ще ми маємо ловця, який не підвів нас у жодній грі! - вигукнув Вуд, гордо глянувши на Гаррі. - А також... мене.

- Ти теж супергравець, - сказав Джордж.

- Офігенний воротар! - додав Фред.

- Річ у тім, - повів далі Вуд, - що попередні два роки кубок з квідичу мав би належати нам. Відколи до нас прийшов Гаррі, я був переконаний, що ми його здобудемо. Але не вийшло. І ось цього року - останній шанс побачити на кубку назву нашої команди...

Вуд сказав це так сумно, що навіть Фред із Джорджем глянули на нього зі співчуттям.

- Олівере, цей рік буде наш! - сказав Фред.

- Ми переможемо, Олівере! - вигукнула Анжеліна.

- Обов'язково, - додав Гаррі.

Сповнена рішучості команда почала тренуватися тричі на тиждень. Дні ставали холодні, дощові і коротші, але ні грязюка, ні вітер, ні дощ не заважали Гаррі уявляти ту радісну мить, коли вони нарешті здобудуть великий срібний кубок з квідичу.

Після одного з тренувань задубілий від холоду, але задоволений Гаррі увійшов до ґрифіндорської вітальні, де панувало загальне збудження.

- Що сталося? - спитав він Рона й Герміону, які сиділи біля каміна й складали зоряні карти.

- Бачиш? - Рон показав повідомлення, що висіло на старій пошкрябаній дошці оголошень. - Кінець жовтня. Гелловін. Перші вихідні в Гоґсміді.

- Супер! - зрадів Фред, що слідом за Гаррі проліз крізь отвір у портреті. - Мушу зайти в «Зонко», у мене вже майже нема смердюляників.

Гаррі, посмутнівши, бухнувся в крісло біля Рона.

- Гаррі, повір, наступного разу ти зможеш піти з нами, - мовби прочитала його думки Герміона. - Блека скоро впіймають, його ж уже недавно бачили.

- Блек не такий дурний, щоб затівати щось у Гоґсміді, - припустив Рон. - Гаррі, запитай Макґонеґел - може, вона тобі дозволить? Хтозна, коли буде той наступний раз...

- Роне! - обурилася Герміона. - Гаррі має залишатися в школі...

- То що йому - сидіти тут самому? - не погодився Рон. - Давай, Гаррі, запитай Макґонеґел...

- Так, мабуть, я спробую, - рішуче сказав Гаррі. Герміона роззявила рота, щоб заперечити, але тут їй на коліна стрибнув Криволапик. В його зубах теліпався великий мертвий павук.

- Він що, жертиме його тут, перед нами? - насупився Рон.

- Криволапику, мій розумнику, невже ти сам його зловив? - засюсюкала Герміона.

Криволапик почав неквапно жувати павука, не зводячи з Рона своїх нахабних жовтих очей.

- Тримай його біля себе! - роздратовано буркнув Рон, не відриваючись від зоряної карти. - У мене в портфелі спить Скеберс.

Гаррі позіхнув. Його хилило на сон, але треба було докреслити свою карту. Він підсунув портфель, вийняв пергамент, чорнило, перо і взявся за роботу.

- Якщо хочеш, можеш перемалювати з моєї, - запропонував Рон. Він позначив галочкою останню зірку і підсунув Гаррі карту.

Герміона мовчки скривилася: вона ніколи не схвалювала списування. Криволапик і далі незмигно дивився на Рона, помахуючи кінчиком свого пухнастого хвоста. Раптом, без жодного попередження, він стрибнув.

- ТПРУСЬ! - заревів Рон, хапаючи портфеля, бо Криволапик уже вп'явся в нього своїми пазурями і люто почав його дряпати. - ГЕТЬ, ТУПА ТВАРЮКО!

Рон виривав портфель, але кіт вчепився в нього намертво і тільки шипів та бризкав слиною.

- Роне, йому боляче! - пискнула Герміона.

Усі погляди були прикуті до них. Рон розмахував портфелем, а Криволапик його не пускав. І тут з портфеля вилетів Скеберс...

- ЛОВІТЬ КОТА! - заверещав Рон, а Криволапик відпустив портфель і, перестрибнувши через стіл, помчав за переляканим на смерть Скеберсом.

Джордж кинувся на кота, але промахнувся. Скеберс стрімголов промайнув повз двадцять пар ніг і Щез під старим комодом.

Криволапик різко загальмував і запустив під комод передню лапу.

Підбігли Рон і Герміона. Герміона схопила Криволапика за пузо й відтягла його від комода. Рон ліг на живіт і таки примудрився піймати Скеберса за хвіст.

- Глянь на нього! - розлючено крикнув він Герміоні, розмахуючи перед нею Скеберсом.