Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

- Не може бути! - вихопилося зойком у Чумака, й він повідомив друзів про смерть полковника Коника. Це дуже засмутило всіх.

- Що ж, така доля, - озвався знову Кармалюк. - Сьогодні впало багато наших. О дев'ятій годині ранку в місті ще шалів бій. Сотня Крилача не могла ніяк пробитися через перші оборонні укріплення, а я й досі не знаю нічого про те, які успіхи мали Бурлака й Ластівка.

В селі П'ятковій для поранених зорганізували миттю коні й сани та повезли їх на збірний пункт до Явірника Руського. Тут уже чекав на свою сотню командир Громенко, який щойно прибув із шпиталю. Ходив дуже повільно й був страшенно блідий. Коли стрінув першу групу на санях біля хати Стефи, розпитав поранених про їхнє самопочуття, а тоді поцікавився перебігом бою. Довідавшись про смерть полковника, сотенного й багатьох інших друзів, не сказав ані слова, залишив групу й відійшов по сніговій дорозі на кільканадцять кроків. Так ходив уперед і назад, думаючи про щось напружено. Про що думав - догадатися було легко. По-перше, втратив дуже близьких друзів, а, по-друге, він був першим заступником полковника. Сам іще цілковито не видужав, а вже мусив узяти на себе таку велику відповідальність - перебрати курінь…

Розділ 13. ПЕКЕЛЬНИЙ БІЙ

Явірник Руський, подібно як недалеке село Володж, був одним із насвідоміших сіл цього терену. Це село дало великий відсоток інтелігенції, і тому громадська активність проявлялася у ньому всебічно та інтенсивно. Довколишні села орієнтувалися на Явірник Руський ще й тому, що сьогодні тут заповідався урочистий день: курінний капелян Кадило збирався відправляти Різдвяне Богослуження для мешканців Явірника Руського, сусідніх сіл і відділів УПА. В цілому четвертому районі, приблизно на тридцять сіл, він був одиноким священиком, бо багатьох інших помордували польські банди, частину заарештували, а були й такі, що виїхали на Захід.

На вулицях уже зібралося багато людей, спостерігаючи як від Бірчі різними шляхами приходили чоти й рої сотні Громенка. Стефа вийшла з хати дуже елегантною: мала на собі гарний плащ із кримцевим ковніром, руки в білих рукавичках тримали таку саму муфту, а на голові красувався гарний капелюшок. Саме в цю мить біля її хати зупинилися сани з пораненими повстанцями. Стефа підійшла до них спокійною ходою, але, впізнавши між ними Чумака, тільки крикнула «Боже мій!» і знову метнулася до хати. За хвильку вибігла вже без капелюха, муфти й рукавиць і заметушилася.

- Що робити? - питала. - Може, теплої води? Загріти молока? Несіть їх до хати!

Її гарні очі з великим співчуттям сковзнули по закривавленому й подертому однострою Чумака. Він лежав на санях у страшному вигляді. Змочений снігом і водою однострій замерз і виглядав так, неначе хтось обсипав його білим порошком, а дві великі червоні плями пробивалися крізь нього повище колін назовні. Доки поранені сусіди на санях не зачіпали його ніг, він великого болю не відчував, бо ноги обмерзли й задеревіли. Був при повній притомності. Дивився на гарне личко й соковиті кармінові уста Стефи, яка своєю поведінкою йому сьогодні дуже сподобалася, помітив, що вона ввесь час зиркає на його закривавлені ноги, й на його обличчі з'явилася посмішка.

- Не турбуйтеся, панно Стефо, до весілля заживе…

- Ой, Боже! Ви ще жартуєте! - здригнулася дівчина. Командир Громенко, Лагідний і решта почту, стоячи недалеко саней, вели якусь розмову, а санітар Зірка поправляв раненому воякові перев'язку на голові. Побачивши його, Чумак гукнув:

- Зірко! Не робіть у селі з нас виставки, а везіть скоро до шпиталю!

Санітар підбіг до почту, перемовився кількома словами із Громенком і прибіг назад.

- Уже їдемо!

Сани рушили, а з ними подався охоронний рій, висланий чотовим Бартлем. Їхали через Рибне, Ясенів і Гуту, аж поки не опинилися у Волі Володзькій. Тут ранених впровадили, а деяких внесли до хати, й почалася перев'язка. Крім санітара Зірки, в тому терені був іще ветеринар-німець Сян, бо студент медицини Скала, який не раз мусив робити складні операції, зараз знаходився при сотні Бурлаки, а доктор Шувар - при сотні Крилача.

- Ви маєте велике щастя, - сказав лікар Сян до Чумака. - Неперев'язані ноги могли позбавити вас життя, але на рятунок прийшов мороз. Зате тепер треба лікувати ноги й від поранення, й від морозу.

- Цікаво було б знати, - озвався Чумак, - чому ліва нога боліла набагато більше від правої?

- В лівій нозі порвані м'язи, а у правій розбита кість, - пояснив лікар. Він вправно перев'язав одну ногу, а другу покрив міцною дубовою корою й обкрутив її шнурами.

Про вислід бою в Бірчі ще не було докладних відомостей, бо не прибули зв'язкові від інших сотень. Натомість ворожа розвідка з-за Сяну вже рознесла вістку про те, що кілька тисяч бандерівців мали відвагу провести наступ на військову базу в цьому місті, й поголоски такого характеру незабаром поширилися по цілій Польщі. У зв'язку з повстанським рейдом на Бірчу, почалися великі приготування до оборони в Динові, Сяноці й Перемишлі.

На другий день увечері поранених перевезли до шпиталя. Сани їхали вузенькою доріжкою в напрямі села Володж і на досить скелястому закруті зупинилися. Котрийсь із санітарної служби відсунув камінь, який виглядав набагато тяжчий від його справжньої ваги, й показався отвір, що крізь нього можна було б просунути великий мішок бараболі. Крізь нього треба повзти яких півтора метра поземо, а тоді по драбині вниз до криївки. Далеко зручніше лізти ногами наперед, бо у противному разі подорож по драбині мусила б відбуватися головою вниз.

Криївка зробила на Чумака страшенно пригноблююче враження. Величина її сім метрів на п'ять, а висота всього два з половиною метри. На стелі поміж бальками є метрової грубини ізоляція, але вона не відзначається міцністю. Тут і там крапає вода, бо наверху лежить сніг, а у криївці тепло. Посередині два сильні бальки-підпори, біля них чотири поверхові ліжка, зроблені з дерева, ще кілька по обидвох боках - разом дванадцять. Стіни й долівка викладені дошками, а через стелю йшла вентиляційна рура, якої не можна було побачити зназовні. В куті стояла шафа з медикаментами, біля неї маленький столик, а на ньому примус. Трохи далі вліво - харчовий магазин. Це кілька мішків картоплі і два мішки пенцаку. На ліжках спали поранені, накриті коцами. Ліжко лікаря Сяна стояло біля входу, а по другій стороні було ліжко сестри Марусі. Найгірше представлялася справа з убиральнею: вона була відгороджена старими дверима в