Читати книгу - "Вишневі усмішки. Заборонені твори"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– «Лошати жалко»?! Гусята?! Телята?! Геви чортові! Та ми, їдрі його налєво —
Дойшов океанові м’язи.
Запрягайте у тумби.
Електричним струменем проріжте…
Це – біла Індустрія
в розважливій праці
Гех!
Мов грітись на сонці
або купатись в морі,
така трояндова солодість
– праця в заводі![96]
– Та ти такий! Ти Коляда!
– Ну, годі, хлопці! Годі плакать: треба діло робити. Поплакали й досить…
– А я ось уже написав.
– Ану…
– «В тихий вечір прощався я з полем».[97]
– Ну, от і добре! Так і всі пишіть. Треба прощатись… Ну, годі, годі хлипати… Воно не так страшно… Поки урбанізуємо, ще мати не раз горішків напече. Їздитимете додому урбанізувати – і горішки їстимете. Не плачте: вони після урбанізації ще смачніші… Так от, значить, будем урбанізувати село… Машини туди, електрику… Наближати його треба до міста… Щоб спілка робітників і селян…
– І не буде вже села?..
– І не буде… Ні! Як – не буде? Буде! Не плачте… Ми село урбанізуватимемо, а місто селозуватимемо… Тоді так воно й вийде: де тепер місто, там буде село, а де тепер село, там буде місто! Згода?
– Згода! Згода!
– Так-от, хлопці, й поділяйсь! Одні хай будуть урбанізатори села, а другі – селозатори міста. От, Коляда, Крашаниця, Голота[98], Сенченко, Копиленко, Вражливий, Донченко[99] і ще дехто там хай урбанізують, а Шевченко, Панів, Панч, Кириленко[100], Коваленко, Муринець – ті селозуватимуть… Оце наша й платформа. А ідеологія пролетарсько-селянська. У нас конструктуватимемо, а в їх, у панів, деструктуватимемо. А форма і зміст – синтеза. І того трошки, й того трошки. Щоб не зариватися. Повагом. Встигнемо, мовляв, з козами на торг… Ми не авто – ми «Плуг»… А як хто хоче з «оранки» додому на аеро плані – лети… Потому – урбанізація… А так, щоб зовсім тільки те й робить, щоб на ковадлі цокать, на авто гудіти – іти в «Гарт». До Блакитного й Коряка. Потому селозація… Згода?
– Згода! Згода!
– Так от і починайте…
– А можна так, щоб з міста на село динамо, а з села до міста волошки?.. Хоч один букет? Дуже люблю волошки…
– Та носіть…
– І щербець можна?
– Можна і щербець…
– Так у понеділок, хлопці, збирайсь…
– А… а… критика нема… Без критика – як?
– Як нема? Я – критик!
– А хто ви такий?
– Спрашуєте?! Божко! Соціальна передумова повинна бути! Класовий підхід і щоб диференціація! А то шари суспільні й експлуатація визиску. Знову ж таки ціна та цінність з надвартістю. І взагалі, куди воно й кому потрібне?! А ви питаєте, хто я?
– Правильно!
– Так от, хлопці, тепер уже все є. Починайте! Оріть!
……………………………….
І почалося!
…Революційна річка греблю рве.
…Машини на села!
…Ромашки на завод…
…Індустрія… «Електроплуги».
…Павперизація»… «Бандита»… «Гей, молоді селюки, осюсюртеся»!
«Верби над ставом»… «Демонстрація»… Дроти… Телята… Гусята… Поросята… Трактор… Плуг… Соха… Динамо… Хлів… Кабель… Річенька… Океан… Колядки… Щедрівки… Інтернаціонал… Альманах……………………..
Мало вам?
«Понеділок»
(Моментальна фотографія-шарж)
«Вісті» у неділю:
«Завтра в Селянськім будинку чергова вечірка «Плуга». Початок о 8-й годині. Вхід вільний…»
Це щонеділі.
А це щопонеділка:
– Сьогодні «Плуг»… От і добре. Я скажу мамі, що нам лектор сказав, щоб ми одвідували плужанські вечірки… Приходь і ти… Дуже цікаво… Там таке читають іноді… Коляда. Незрозуміле щось… Та й інші… Трохи побудемо… А потім пройдемось… Не забудь тільки насіння захопити…
– Добре!
……………………………….
Восьма година…
– О, о, о! Ото Хвильовий!
– Ото!? А я думала… Так ото він такий… І худий, і чорний. А я думала…
– А ото Поліщук! Бачиш: он-он-он! Поет! Правда, не похожий!
– Не похожий…
– А он Тичина… Бачиш, он там за стіл заховавсь?!
– Та де?!
– Та он! Бачиш, он за ніжкою пенсне видно… Ото Тичина…
– Так ото він такий? Дивись – і в штанях… А які вірші пише… Він жонатий?.. Дай насіння…
……………………………….
– О-о! Голова! Зараз почнуть!
……………………………….
– Товариші! Прошу зайнять місця! (Пауза) … Місця, товариші, зайнять прошу… (Пауза) … Прошу зайнять, товариші, місця!. (Пауза) …Зараз починаємо! Займіть місця, товариші!
– Шшш-шшш!
– Прошу уваги, товариші! Сьогодні у нас програма така: спочатку автори зачитають свої вірші, а потім ми ті вірші обговорюватимемо… Першим зачитає свої вірші товариш Коляда Грицько! Прошу…
– Гм! Кхм! «Індустрія». Поема!
– Як?
– «Індустрія».
– Ага!
Індустріалізація жартівливо халявами зорить.
Індустрія кліпає віями.
В лісі загартовані лісовики гризуть дуби.
Індустрія пиляє…
А моя пісня!
Лізь своруном в граніт.
Схоронись,
А потім
Ба-бам!
Все.
– Другим зачитає свій вірш молодий початкуючий поет з Поділля Брунчук!
– Прошу!..
– Тихше, товариші, зачиніть двері!
У неділю мати встала,
Курей з хліву виганяла.
І я рано-вранці встав,
Соловей іще співав,
І таке золоте сонце
Зазирнуло у віконце.
– Так, товариші! Зараз ми обговоримо ці твори. Бо більш, здається, нікого нема… Хто забирає слово? (Пауза) … Ну, так слово хто хоче забрати, товариші? (Пауза)…
Нема бажаючих?.. (Пауза)… Ну, товариші… Товариші… Хто забирає слово? (Пауза)…
– Божко, починай!..
– Таке…
– Та починай, Божко!..
– Та доведеться… Так, значить, от… Коляда… Чули ми вже його тут не раз… Почули й сьогодні… Що ж ми почули?.. Що «індустрія халявами зорить»… Де він бачив ту «індустрію в халявах»?.. «Індустрія кліпає віями…» Краще Коляда сам кліпав віями, ніж ота індустрія… Я не розумію, навіщо нам оце читати… Такою поезією розважати тільки слинявих панків, буржуа отих гнидяних, а не зачитувати їх отут на шостім році революції. Накопичить-накопичить цілу гору якихось страмних слів і думає, що дав нам індустріальну поезію… Остогидло вже це. Це, значить, Коляда… А другий… Як його… Брунчук… Що там у нього?.. «У неділю мати встала»… Невиразно це в нього якось… «Мати»… Різні матері бувають… Коли вона мати пролетарська або незаможницька, хай би й устала… А коли це типова індивідуалістка-власниця, можна було б їй і не вставати… Поет не зазначив, чого вона встала! Яскраво це в його не видно… «Курей з хліву виганяла…» Це так… Але для чого? Коли для того, щоб засмажити собі курку та любенько з своїм чоловіком-куркуликом поїсти, то нам такої поезії не треба… А коли вона їх вигнала для того, щоб потім ще з більшим запалом узятися за класову боротьбу, то це інша справа… А поет цього не виявив… Він ховається чогось… Значить, тут щось непевне… Нема диференціації селянства… Знову ж і сонце… В чиє воно віконце засяло?.. Чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вишневі усмішки. Заборонені твори», після закриття браузера.