read-books.club » Любовні романи » 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки 📚 - Українською

Читати книгу - "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки" автора Марія Василівна Матіос. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 54
Перейти на сторінку:
така тенденція в людей — розійшовшись із коханцями, вони щосили заходяться поливати їх брудом в очах друзів тих же коханців. Антону було скучно це слухати. «Розбирайтеся самі!» — хотів весь час сказати він, але ж тут все-таки бос… Тож робив вигляд, що слухає його, і нічим не виказував, що знає історію з іншого боку, й непогано собі був погигикав у компанії з Олькою, коли Дівчинка клеїла дурня, зображаючи кінець цієї патетичної історії в ролях. Весь час Антон просто хотів якомога швидше трапити додому, до Ольки, на смажений із креветками рис і піно гріджіо, тим паче, в наплічнику в нього ось уже з кілька годин маринувалися глазуровані сирочки Ольці до чаю. А раптом йому так пощастить, що вони лишаться свіжими?

Ольга Василівна того вечора продала журнал «Timing» саме Святославу — взагалі такий дорогий журнал у неї купляли не часто. Бозна-чого вона затрималася так довго на роботі 21-го січня. Аж до восьмої тридцять сиділа, читала позичений у Жанни роман про прекрасну любов. У самої Ольги Василівни такої любові — з яхтами, інтригами, діамантами, отрутами і викраденими немовлятами — ніколи не було, але ніхто, чуєте, ніхто не має права заборонити їй мріяти! Відтак зайшла Жанна. Не за книжкою зайшла, а так — витягти Оліньку на пивко чи на коньячок. Ну бо сколька же можна, Олєнька? Нє лошаді же… Жанна працювала в цілодобовій касі продажу авіаквитків, і сьогодні її зміна кінчалася трохи раніше. Жанна мала свіжу філіровку і свіжий манікюр на кривуватих, та все ж випещених пальцях — це треба було відсвяткувати шоколадом з коньяком. Вибрали якусь підвальну кафешку. Там було дещо забагато довговолосих незрозумілих людей (наркомани!) у плетених светрах, але ціни і музика були нічо так, і поговорити про чоловіків можна було спокійно. І як кого хто задовбав. І скільки крові випив. І скільки разів на тиждень у них це саме. І як зробити, щоб це саме було довше і частіше, що головне. І як Жаннина свекруха не хоче віддати їм гараж, бо в них нема машини. Ну і що, що нема — Жанна все вже взнала про кредит. А Ольга Василівна і про кредит нічого не хоче знати, і про машину — вона у своїх глянцевих журналах у кіоску вичитала, що машин у Києві вже стільки, що через пару місяців усі виїдуть з дому і стануть у пробку, де й стоятимуть мертво, без руху. І як із цим боротися, журнали й самі не знають. А Ольга Василівна не знає, як їй боротися з ненавистю до власних дітей.

— Ну скажи, скажи, Жанночка, коли вони вже підуть і ми хоч трохи поживемо для себе, га? Ми вже з моїм і в Турцію збирались, але шось всьо пішло, як пішло… як всігда.

Ольга Василівна досьорбнула свій шоколад, а Жанночка заходилася давати одну з тисячі своїх безкорисних порад, що, відповідно, жодної користі не давали. Ольга Василівна думала про своє. Вона раптом відчула, що безкінечно втомилася і, можливо, візьме відпустку. Тільки це ще не точно. Трохи згодом вона вже передумала й, сидячи на зупинці в нерухомій поки маршрутці, набрала Жанночку (безкоштовний зв’язок із двома з половиною абонентами!) і спитала в неї рецепт її знаменитого штруделя. Раптом якось приготує, вона ще не знає. Але сірий з фіолетовим блокнотик і нова капілярна ручка в Ольги Василівни завжди з собою. Зі старих студентських часів. Напровсяк.

Марта ще з кулька казала всім, що ненавидить понеділки. Не рибні якісь дні. От і сьогодні, хоч і вдалося розвести німця на якесь хитрозамучене м’ясо — що толку? Кому впало це галіме м’ясо, хоч воно там з малайських дітей хай буде? В животі важко, в голові каша. Якого хєра я їду на цій галімій маршрутці, хоча всі суки з їх короткими ногами і без цицьок давно вже на лєксусах? Блядь, врємя — дєньгі. І врємя це уйобує шо піздєц. Фу, Марта, ну в тебе й думки. Будь вище. Ти королева, ти ще всім покажеш. Він найде тебе, твій Принц. На порші (як у Святослава, котрого вона бачила на одній вечірці, але ще не познайомилася) чи на ягуарі (як у ще кількох сотень чуваків цього міста, зрештою) — похуй. І повезе на Балі. Чи на Мальдіви. І тобі не доведеться більше розводити лохів на шуби і брильянти. (Насправді в Марти шуба була одна, і був усього один перстеник із півкаратиком діаманта, але Марта навмисне вживала множину, за принципом саянтологів: повірив — збулося). Так от. Він, Принц, купить їй самій спортивний порш, і вона на ньому буде їздити, і посадить поряд із собою Аліну, і порш цей буде кабріолетом, і вони цілуватимуться в кожній пробці, і мужики в ахуї будуть врізатися один в одного, а вони реготатимуть і додаватимуть газу на під’їзді до щойно відкритого пафосного клубу… Одним словом, Марта рятувалася від маршруткової реальності поршевими мріями. Нічого нового — вона так частенько робила. І не тільки в понеділок. Із недороблених справ — корекція гелевого нігтя. Дуже важлива, до речі, справа.

Свєта Банько мала до всіх них найменш прямий стосунок. У великому супермаркеті вона, перед тим відправивши чоловіка з дорожніми торбами прямо додому, обмацувала апельсини. Щоби зайти до подружки Людочки на Сирець і похвалитися, як козирно вони з чоловіком відпочили в Єгипті і як їй тепер наплювати на сусідського Сергія Олександровича, пішов він сама знаєш куди. А ось тобі, Людочка, фрукти — везла з Єгипту, а шо? Наклейки віддерти, і Людочка поведеться. Можна буде довго й задушевно про щось говорити, викликаючи в Людочки то зойки жаху, то іскорки захоплення, то спазмики заздрощів. Особливо якщо ненав’язливо розшпилити олімпійку й показати новий золотий ланцюжок на 25 грамів з кулончиком. Ех, Людочка, коли в тебе день народження? З мене хрестик з камушком… А як тобі мій Луї Вьютон? За безплатно щітай купила. А японцям — прикинь — їм у Франції не дають купляти цей Луї Вьютон. Ага. Щоби в Японії купляли втридорога. Бо у Франції — тільки по дві сумки в руки. Представляєш, дарагая?! По дві сумки! Ужас. І штамп в паспорт ставлять. Там же, в магазіні. Так ті японці знаєш шо придумали? Вони беруть скуповують по дві сумки, а тоді французів просять, із вулиці — купіть нам, ось вам гроші. Бідняжки… На цій сльозливій ноті Свєта Банько так міцно стискає апельсинку

1 ... 29 30 31 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки» жанру - Любовні романи / Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки"