Читати книгу - "Веди свій плуг понад кістками мертвих"

Гонза подав Дизеві дві замовлені книжки, і я побачила, як хлопцеві щоки спалахнули. Він глянув, щасливий, на Добру Звістку й на мене, а тоді простягнув руки, наче хотів обійняти Гонзу. То були солідні старі видання сімдесятих років, з докладними коментарями. Таких зараз не дістанеш. Ми поверталися в якомусь піднесеному стані й ніхто більше не згадував про похмурі події.

Дизьо позичив мені на декілька днів «Вибрані листи», і щойно повернувшись додому, я підкинула дров у піч, заварила міцного чаю й почала читати.

Мені особливо сподобався один уривок, переклад якого я собі негайно записала на паперовій торбинці.

«Я впевнений, що мій Організм перебуває в доброму стані, — писав Блейк, — проте має чимало Недуг, про які, окрім мене, ніхто не здогадується. У молодості чимало місць викликали в мене хворобу — наступного Дня, іноді через два, три дні виникали ті самі Симптоми, той самий Біль у Шлунку. Сер Френсіс Бекон звичайно говорив про потребу Дисципліни, якої слід дотримуватися в Гірських Краях. Сер Френсіс Бекон брехун. Жодні вправи не здатні змінити Людини, навіть найменшою мірою, а таку дисципліну я називаю Пихатістю й Дурістю».

Це мене дуже схвилювало. Я читала й не могла зупинитися. І здається, сталося те, чого бажав би собі Автор — усе прочитане просоталося до моїх снів — і цілу Ніч я бачила видіння.

9. Велике в малому

Жайворон поцілений в крило.

Навіть Херувим мовчить, бо — зло.

Весна починається в травні, а сповіщає про це, сам того не відаючи, Стоматолог, який виносить перед будинок старезну бормашину й таке саме допотопне стоматологічне крісло. Змахує декілька разів ганчіркою, витираючи з нього пилюку, звільняє від павутини й сіна — обидва знаряддя зимували в стодолі, їх витягали хіба що час від часу, якщо виникала крайня потреба. Узимку Стоматолог переважно не працює; узимку тут нічого не зробиш, люди втрачають інтерес до власного здоров’я, крім того, узимку темно, а він погано бачить. Йому потрібне яскраве сонце, травневе, червневе, яке світило б просто в роти його пацієнтам, лісорубам і вусатим чоловікам, що цілими днями простоюють на містку в селі, і через це про них кажуть, що вони працюють у «Мостостої».

Коли висхла вже квітнева грязюка, я чимраз сміливіше обходила околиці, звично оглядаючи свої володіння. О цій порі я охоче відвідувала Ахтозію, маленький присілок біля самої каменоломні, де мешкав Стоматолог. Як і щороку, натрапила на дивовижну картину — на яскраво-зеленій траві, під блакитною плахтою неба, стояло біле стоматологічне крісло, а на ньому напівлежав хтось із роззявленим до Сонця ротом. Над пацієнтом схилявся Стоматолог з бором у руці. Його нога виконувала ледь помітний здалеку монотонний рух, ритмічно притискаючи педаль бормашини. І ще за кілька метрів стояло двоє або троє осіб, які зосереджено, мовчки спостерігали за цим дійством, посьорбуючи пиво.

Основним ремеслом Стоматолога було видалення хворих зубів. Іноді, значно рідше — лікування. Він також займався виготовленням протезів. Коли я ще не підозрювала про його існування, то довго не могла зрозуміти, що за люди живуть у цій околиці. У багатьох з них були характерні зуби, немовби всі були родичами й мали один і той самий ген або однакове розташування планет у Гороскопі. Особливо старші: їхні зуби були довгасті, вузькі, із синюватим відтінком. Дивні зуби. У мене виникло й альтернативне припущення, оскільки я чула, що глибоко під Плоскогір’ям знаходяться поклади урану, котрі, як відомо, впливають на появу різноманітних Аномалій. Тепер я вже знала, що це просто були протези Стоматолога, його розпізнавальний знак, його марка. Як і будь-який митець, він був неповторний.

Як на мене, він повинен стати цікавинкою для туристів, що відвідують Клодзьку котловину, якби його діяльність була легальною. На жаль, Стоматолога давно позбавили права виконувати свою роботу через зловживання алкоголем. Дивно, чому людей не позбавляють прав виконувати їхні обов’язки через поганий зір. Це може бути набагато небезпечніше для пацієнта. А Стоматолог носив товсті окуляри, у яких одне скельце було склеєне скотчем.

Того дня він свердлив зуб якомусь чоловікові. Важко було роздивитися риси обличчя, викривленого болем і злегка отупілого від горілки, якою Стоматолог знечулював своїх пацієнтів. Пронизливий звук бормашини вгвинчувався в мозок і викликав найжахливіші спогади з дитинства.

— Як життя? — привіталася я.

— Може бути, — відказав він із широкою усмішкою, яка нагадувала про існування античної приказки: «Лікарю, зцілися сам». — Давно я вас не бачив. Востаннє, здається, тоді, коли ви тут шукали своїх…

— Так, так, — перебила я його. — Узимку важко ходити так далеко. Перш ніж виберешся із заметів, уже й поночі.

Він повернувся до свого пацієнта, а я приєдналася до купки роззяв, що замислено спостерігали за роботою бормашини в людському роті.

— А ви бачили білих лисиць? — запитав у мене один із чоловіків. У нього було вродливе обличчя. Якби його життя було іншим, він, певне, став би кіноактором. Проте зараз його врода потьмяніла, прихована під зморшками й борознами.

— Кажуть, Нутряк випустив їх, перш ніж утік, — докинув інший.

— Може, його мучило сумління, — мовила я. — Може, його ті Лисиці загризли.

Стоматолог зацікавлено глянув на мене. Похитав головою й занурив бор у зубові. Бідолашний пацієнт підстрибнув на кріслі.

— Невже не можна запломбувати зуб без цього свердління? — запитала я.

Проте здавалося, долею хворого ніхто особливо не переймався.

— Спершу Велика Ступня, потім Комендант, а тепер Нутряк… — зітхнув Вродливий Чоловік. — Так і з дому страшно вийти. Як смеркне, то я все надворі доручаю робити жінці.

— А ви, нівроку, розумник, — кинула я, а тоді повільно проказала: «Це їм Тварини мстяться за те, що вони полювали».

— Де там… Велика Ступня не полював, — засумнівався Красунчик.

— Зате браконьєрствував, — не погодився хтось. — Пані Душейко має рацію. Хто тут найбільше пасток ставив, як не він?

Стоматолог розтер на блюдечку трохи білої маси, а тоді лопаточкою вкладав її до розсвердленого зуба.

— Авжеж, це може бути, — бурмотів він собі під носом. — Воно й справді можливо, мусить же бути якась справедливість. Так-так. Тварини.

Пацієнт жалібно застогнав.

— А ви вірите в боже провидіння? — раптом запитав мене Стоматолог, застигнувши над пацієнтом; у його тоні вчувалася зачіпка.

Чоловіки захихотіли, ніби почули якусь дурню. Я замислилася.

— Бо я вірю, — заявив він, не чекаючи відповіді. Приязно ляснув пацієнта по спині, і той радісно схопився з місця. — Наступний, — мовив Стоматолог. З-поміж роззяв вийшов один і невпевнено всівся в кріслі.

— Що тут таке? — спитав у нього Лікар.

Той замість відповіді роззявив рота, і Стоматолог зазирнув туди.