read-books.club » Фентезі » Вежі та підземелля 📚 - Українською

Читати книгу - "Вежі та підземелля"

151
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вежі та підземелля" автора Марина Соколян. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 42
Перейти на сторінку:
Тільки перше дайте щось з'їсти, бо зараз впаду... Продав сьогодні чотири леза, чуєш, Юстине?

— Геній. Просто геній, — кивнув Юстин. — Ну, йди до мегарону! Євдокія нібито мусакас приготувала.

— О! Мусакас, кажеш! — зрадів крамар. — А що таке, хіба в нас якесь свято?

— Ну, як не новорічні календи, то, певно, ви з нею десять літ як жонаті.

— Ні, я думаю, все ж таки календи, — заусміхався Йован. — Ну, добре, не баріться. І — Юстине — відведи того дурника помитися. А то якось негарно — таке свято, а в нас брудні варвари за столом. Євдоха мені не вибачить.

Анджа здивувався — митись? Навіщо? Він же лише сьогодні зранку плавав у цистерні — грубілий бруд змився, а коли що й лишилося — так то хіба бруд? Втім, у нього все ж стало розуму прийняти невідворотне без нарікань: не слід було гнівати господаря, доки той його принаймні не нагодує.

Юстин відвів Анджу до комори, де містилася діжка з водою, нагрітою літнім сонцем, лишив його там, наказавши швиденько привести себе до ладу, а потім іти до передпокою.

Анджа з головою пірнув у теплу воду, і цей досвід, на його подив, виявився доволі приємним — так наче з нього, мов зі старого казанка, стирали масний накип колишніх страхів і потерпань, очищаючи його для нового — хоч і невідомо ще якого — варива.

За кілька хвилин він вибрався з діжки і, вдягнувши залишену йому Юстином чисту стару свитку, рушив до мегарону. Звідти вже чувся бундючний бас Йована, котрий в особах переповідав чарівний порятунок Анджі від вельможного Апіона. За низьким дерев'яним столом влаштувалися троє — сам Йован, Юстин і не юна вже, але свіжа, як пампушка, моторна жіночка. Товариство якраз згуртувалося навколо казанчика, звідки долинали знадливі аромати поживи. Анджа соромливо потупцював до столу.

— О, Анджо! Заходь! Оце і є мій рабантець. Чистий рабантець. Неабияке диво, — схвально кивнув Йован, котрий, схоже, відчував щось на зразок відповідальності за свого недолугого земляка. Раптом Йован прискіпливо примружився, розглядаючи Анджу, а потому тихо вилаявся. — Ану повернись, — звелів він. — Ні, правим боком... О! Це... Те, що я думаю?

Анджа блимнув на нього розгублено, але потім збагнув, про що йдеться. Кривава відзнака! Якщо Йован сам з Рабату, він не міг не впізнати цього почесного тавра — нині, коли Анджа змив з лиця грубий шар трудового бруду.

— Е-е, це рубці... — сторожко мовив він. — Дарунок від мого барона. Він був великий знавець того діла, і я все чекав, як би його спекатися при нагоді. Тож за останнім візитом князя до Валдарри я тихенько відбився від його почту.... Ну і ось.

Вони з Вайлаком спільно склали це пояснення, сподіваючись, що воно вдовольнить допитливих. Утім, Анджа не був певен, що воно звучить достатньо переконливо. Юстин і Євдокія дивилися на нього зі співчуттям, але Йован усе ж колись був рабантцем і мусив би пам'ятати, що такого дарунку неможливо спекатися.

— Ну і правильно, — мовив Йован, насилу відводячи погляд від тавра. — Що там хорошого, в тому Рабанті? Хіба злидво. Ех... Але і в нас є чим горе залити! На ось, скуштуй ракі!

Він мрійливо зітхнув і простягнув Анджі череп'яного келиха з якоюсь зеленкуватою рідиною. Анджа з підозрою понюхав уміст, викликавши цим тихий Юстинів регіт.

— Диви, хлопець думає, що ми збираємося його труїти! То ж найкраще ракі з єпархового гінекея!

— Так он чим вони займаються на «жіночій половині», — розсміявся Йован. — Я думав, чемно тчуть і мріють ночами про... е-е-е, — він сторожко зиркнув на свою дружину. — Щасливе заміжжя. А вони ракі гонять під полою!

Євдоха зневажливо пирхнула.

— Авжеж, вельможні схимниці! Мріють вони... Від тих мрій в єпарховім палаці навіть євнухам нема проходу... Та ти, хлопче, не бійся, ракі в них хороше, мій чоловік може засвідчити. А він у нас — перший пияк в околиці, — гордо мовила вона.

Анджа, який розгублено блимав очима, намагаючись допетрати, про що йдеться, — він не розумів і половини, — наважився таки ковтнути хваленого ракі. За мить очі йому полізли на лоба — це було навіть краще за злидво — густий холодний вогонь з легким присмаком винограду. Мусакас, приготований до святкової вечері, виявився ще ліпшим — овочі, запечені з подрібненим м'ясцем і духмяними травами, були, мабуть, найсмачнішим наїдком за все Анджине життя.

Невдовзі хлопець, який і далі мало що розумів у розмові своїх господарів, спожив стільки їжі й питва, що йому стало вже, власне, байдуже. Та Йован таки згадав про свою обіцянку розказати йому про блакитних і зелених. Як виявилося, то були дві спілки учасників перегонів на квадриґах. Зелені були факцією влади, а блакитні — народу, точніше, заможних купців. Та факція, яка перемагала на перегонах, діставала можливість змінити закони — зокрема, податкові правила — на свою користь. Анджа все каяк не міг збагнути, як це коні можуть вирішувати долю держави. «Краще вже коні, — тоскно мовив Юстин, — їм принаймні байдуже, яким буде ввізне мито цього року!»

Наступні перегони були заплановані на позавтра і, як Анджа зрозумів, Йован з Юстином покладали на них великі надії. Втім, навіть якщо виграють зелені, в місті буде гульба і культурні розваги — гетери, міми і всілякі ігрища.

Гетери. Анджа раптом згадав щось важливе.

— А не підкажете, — поцікавився він. — Гетери — це що таке? Це такі гарні жінки, які грають на е-е-е, гетарах?

Юстин заледве не похлинувся ракі.

— Ну-у, на гітарах теж. Грають, — ошелешено мовив він. — А що?

— Я тут зустрів одну. Гарна така чорнявка. На ймення Теодора. Сказала, що вона — майбутня імператриця. У вас що, таке часто трапляється?

Юстин і Йован перезирнулись.

— Та ні. Але це ж Теодора, — мовив Йован. — А що, ото був би номер!

Юстин і Йован тут-таки заходилися мрійливо обговорювати можливі зміни до законодавства, втілені за сприяння гетери-імператриці. Зокрема, чомусь передбачалося, що вхід до гінекеїв стане загальнодоступним, зате платним.

— А, е-е-е, велика септима — це що? — раптом запитав Анджа.

— Це не «що». Це «коли», — виправила його Євдокія. — Це десь приблизно, — вона прислухалася. — Зараз.

— Ой, — сказав Анджа, підхоплюючись. — Даруйте, я мушу бігти.

— Це ще

1 ... 29 30 31 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вежі та підземелля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вежі та підземелля"