read-books.club » Інше » Легенди Львова. Книга друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди Львова. Книга друга"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Легенди Львова. Книга друга" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 69
Перейти на сторінку:
він поринув у вічний сон.

Хвильку потому невидима рука підібрала рушницю, а за кілька днів люди знайшли вибілений сонцем кістяк у вицвілому зеленому мундирі.

Поштова карета-привид

За часів дзядзя Франца-Йосифа їздила вулицями Львова поштова карета, а поштар сповіщав про свіжу пошту грою на сурмі. Якось один поштар перевозив з Рави цілу шкіряну торбину, набиту золотими монетами. Дорогою ті монети, які так звабливо побренькували, не покидали його уяви. Він їхав і мріяв про те, яке веселе життя чекало б на нього, якби він мав такі гроші. Ніколи ще не присвоював чужого, мав опінію порядного і чесного чоловіка. А тут його якийсь біс таки підкусив і, врешті-решт не витримавши, відчинив торбу, висипав монети у полотняний мішок і сховав їх у дуплі старого дуба. До торби натомість поклав кілька залізяк і рушив далі.

Коли львівський купець Ріхтер отримав торбу з залізяками, то негайно подався на поліцію. Поліція допитала поштаря, але не змогла йому нічого довести. Співпрацівники його хвалили і відгукувалися тільки добрими словами, і він продовжив свою працю. Ба навіть довіряли йому й надалі гроші. А що був він чоловіком обережним, то більше жодного разу не рушив ані червінця. Гроші, сховані у дуплі, він використовував дуже ощадно, не дозволяв собі жодної розкоші, а як пішов на пенсію і купив собі маленьку хатинку на Персенківці, то нікому це в око не впало, бо не був то аж такий моцний маєток.

Так він і помер, нікому не довіривши своєї таємниці, а гроші, які не встиг використати, зоставалися довгий час у тім дуплі, аж поки дерево не всохло і не впало. Тоді і знайшли той скарб пастухи.

Поховали поштаря на Підзамчі. Але не мав він спокою на тамтім світі. Однієї ночі в річницю його смерті виїхала з цвинтаря поштова карета запряжена четвіркою вороних коней, ніздрі яких пашіли вогнем, а на козлах сидів скелет з батогом. На черепі мав поштарську шапку, а з плечей йому розвівався чорний плащ, наче крила кажана. Час від часу скелет прикладав до вуст сурму і видобував з неї якісь зловісні хрипкі звуки. Карета промчала аж до Знесіння, там розвернулася і пригнала назад на цвинтар, щоб зникнути у могилі. Такі виїзди відбувалися щороку аж поки місцевий священик не відправив службу Божу за упокій грішника. Звідтоді карета-привид зникла.

Цирулик

У 1835 році Личаківська і Пекарська вулиці мали погану славу. Тобто погану славу мали вони завше, але саме того року великого страху мешканцям дільниці навіяла банда грабіжників. Поселилися вони у будинку біля цвинтаря і вечорами виходили на лови.

Один із грабіжників, якого в народі прозвали Цируликом, своїм виглядом нічим не виділявся — такий собі миршавенький чоловічок невисокого зросту. Але саме його вигляд і відігравав провідну роль у тих грабунках. Вислідивши якогось самотнього перехожого, Цирулик вигулькував з тіні і набивався у попутники під першим-ліпшим приводом. А потім несподівано заліплював перехожому обличчя пластиром, виготовленим з лепу, яким послуговувалися птахолови. Щось подібне нині використовують на мухи. Людина з заліпленим обличчям нічого не бачила і не могла кричати. А ще за мить колєжки Цирулика накрадалися на жертву і звільняли її від всього, що вона мала в кишенях, а частенько і від одягу разом з кишенями.

Вістка про ті грабежі швидко поширилася містом, обростаючи найфантастичнішими чутками. Щодня усі перекупки передавали з вуст у вуста нові подробиці грабунків. Поліція кілька разів влаштовувала засідки, перевдягнені аґенти прогулювалися в околицях цвинтаря, вдаючи запізнілих перехожих, але все намарно. Місто опанував страх. Жінки після заходу сонця за жодні скарби світу не бажали з’являтися на Личаківському передмістю. Чоловіки ж туди вирушали тільки озброєні паличкою зі стилетом, що при натисканні на кнопку, висовувався з палички.

Розв’язок настав несподівано і не завдяки поліції. Одному міщанинові, на якого напав Цирулик, вдалося зірвати з обличчя той липкий пластир разом з клаптями вусів і бороди. Ошаленілий від болю міщанин мало не задушив Цирулика, який виявився зовсім не таким страшним, як його малювала уява львів’ян. На щастя, наспіла поліція і, маючи вже одного пташка в клітці, легко виловила шайку його спільників, які мешкали в маленькому скромному будиночку біля цвинтаря і тільки вечорами вибиралися на промисел. Львів полегшено зітхнув.

Незабаром Цирулика стратили, а в околицях Личаківського цвинтаря став з’являтися його дух. Мав заліплене обличчя і просив, гірко плачучи, звільнити його від лепу, але ніхто не відважувався до нього наблизитися. Здебільшого нічні перехожі хрестилися, і дух з жалісливим стогоном Зникав.

Врешті якомусь батярові стало шкода скиглячого духа і він, підскочивши до нього, одним махом здер з обличчя машкару. Дух радісно скрикнув і щез, а в руках у батяра опинилося вороняче гніздо.

Про дівчинку, яка йшла увечері через цвинтар

Одна дівчинка, яка жила на горішньому Личакові, ходила провідати свою тітоньку на Погулянці. В гостях вона затрималася і тепер запізнювалася додому. Вона знала, що о десятій вечора всі брами міста Львова замикаються, і потім доведеться довго стукати, заки пані Шимонова — так називали всіх консьєржок — відчинить двері.

Щоб скоротити дорогу, дівчинка вирішила пройти через Личаківський цвинтар. Звичайно, їй було страшно, а тому вона йшла якомога скоріше. Раптом вона помітила поперед себе ще одну дівчинку у білій сукні, яка теж кудись квапилася. Дівчинка приєдналася до неї і сказала:

— Ти не проти, якщо я піду з тобою? А то мені страшно йти одній через цвинтар.

— О, як я тебе розумію, — сказала сумним голосом дівчинка у білій сукні. — Мені теж було страшно, коли я була жива!

Духи XX сторіччя

Сьогодні у Львові активно «страшать» близько трьох десятків духів. Більшість із них прописалася у старих монастирях, музеях, палацах та в довколишніх замках Львівщини, окремі духи полюбляють гуляти на цвинтарях, вступаючи у розмови з відвідувачами, або приєднуючись до похоронних процесій.

У XIX сторіччі частенько бачили на Личаківському цвинтарі плачку — жінку в чорному, яка йшла ззаду за похоронною процесією. Коли у неї цікавилися, чи вона часом не родичка покійника, плачка починала ридати ще голосніше, але не промовляла ані слова. Після похорону вона непомітно зникала, аби за хвилю приєднатися до іншої процесії.

Спочатку вважалося, що то якась божевільна, але якось священик махнув кропилом так, що кілька крапель попало на плачку.

1 ... 29 30 31 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Львова. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди Львова. Книга друга"