Читати книгу - "Червоний Дракон"

– Ну, він прийшов у зал для відвідин, стояв там увесь такий напружений, намагався ні на що не дивитися – більшість людей поводяться так, мов це зоопарк якийсь. Матір багато всякого про нього розповідала, але вигляд у нього був нічогенький. Звичайний чоловік, стояв собі там у недоладному спортивному піджаку.

– Що він тобі сказав?

– Ну, я ж гадав, що він з ходу почне вибивати з мене лайно чи скаже, що дуже провинився, – так зазвичай і трапляється у відвідинах. Але він просто спитав, чи не думаю я піти до коледжу. Сказав, що візьме мене під опіку, якщо я піду вчитися. І буду старатися. «Допоможи собі сам, хоч трошки. Постарайся і допоможи собі, і я домовлюся, щоб тебе взяли в коледж», і все таке.

– Скільки тоді лишалося до твого звільнення?

– Два тижні.

– Найлзе, ти розповідав комусь про свою родину, поки сидів у Чіно? Товаришам у камері, будь-кому?

Найлз кинув на Ґрема швидкий погляд.

– А, ага, все ясно. Ні. Не про батька. Я про нього роками не згадував, чого б я про нього розповідав?

– А тут? Ти водив якихось друзів до будинку батьків?

– Батька, а не батьків. Вона мені не мама була.

– Ти когось туди водив? Однокурсників чи…

– Партнерів для садо-мазо втіх, офіцере Ґрем?

– Точно.

– Ні.

– Ніколи?

– Жодного разу.

– Він ніколи не казав, що йому щось загрожує, може, його щось непокоїло протягом останнього місяця-двох перед смертю?

– Останнього разу, як ми говорили, він дійсно був занепокоєний, але то через мої оцінки. Я тоді мав багато хвостів. Він купив мені два будильники. Більше мені нічого не відомо.

– У тебе лишилися його особисті папери, листи, фотографії, хоч щось?

– Ні.

– У тебе є родинний знімок. Лежить на комоді у твоїй кімнаті. Біля бонґа.

– Бонґ не мій. Я ту гидоту в рот не беру.

– Мені потрібна та фотографія. Я зроблю з неї копію та відішлю тобі назад. Що ще в тебе є?

Джекобі дістав із пачки сигарету й почав хлопати по кишенях у пошуках сірників.

– Більше нічого. Не розумію, чого вони дали мені таку фотку. Батько всміхається до місіс Джекобі, і всі ці малі курдупелі. Можете забирати собі. На мене він так ніколи не дивився.

Ґрем мусив познайомитися з Джекобі. Від їхніх нових приятелів із Бірмінгема користі було небагато.

Байрон Меткаф надав йому вільний доступ до банківських комірок. Ґрем перечитав низенький стос листів, переважно ділових, покопирсався в прикрасах і срібних виробах.

Протягом трьох спекотних днів він працював на складі, де зберігався домашній скарб Джекобі. Ночами йому допомагав Меткаф. Вони відкрили й вивчили вміст усіх коробок на всіх ярусах. За поліцейськими фотографіями Ґрем визначав, де саме ці речі стояли в будинку.

Більшість меблів були новими, куплені на страхову виплату від пожежі в Детройті. У Джекобі майже не було часу лишити на них свої відмітини.

На одному предметі, нічному столику, і досі виднілися сліди від дактилоскопічного порошку, і вони привернули увагу Ґрема. По центру стільниці стояла пляма зеленого воску.

Ґрем уже вдруге замислився, чи полюбляє вбивця світло свічок.

Криміналістичний відділ Бірмінгема із задоволенням мінявся інформацією.

Розмитий відбиток кінчика носа – ось і все, що вдалося зняти Бірмінгему й Джіммі Прайсу у Вашингтоні з бляшанки, яку Ґрем знайшов на дереві.

Секція при лабораторії ФБР, що займалася аналізом вогнепальної зброї та відмітин від інструментів, надіслала результати аналізу відрізаної гілки. Леза, якими її відкусили, були товстими, кут між ними невеликий: тут скористалися гвинторізом.

Секція документалістики переслала зображення відмітини на корі до Сходознавчого центру в Ленґлі51.

Ґрем сидів у складському приміщенні на картонній коробці й читав довгий звіт із Центру. Сходознавці повідомляли, що цей знак є китайським ієрогліфом, що означав «Ти влучив» або «Ти поцілив у голову» – цей термін інколи вживався в азартних іграх. Символ вважався «позитивним» і «щасливим». Згідно з експертами, цей ієрогліф також був присутній на фішках маджонгу. То був знак Червоного дракона.

13

Кроуфорд у штаб-квартирі ФБР у Вашингтоні розмовляв телефоном із Ґремом в аеропорті Бірмінгема, коли до кабінету зазирнула секретарка й помахала йому рукою:

– Доктор Чилтон із Балтиморської лікарні на 2706. Каже, це терміново.

Кроуфорд кивнув.

– Зачекай, Вілле, – він став натискати кнопки на телефоні. – Кроуфорд слухає.

– Фредерік Чилтон, містере Кроуфорд, із…

– Так, докторе.

– У мене тут записка, точніше, дві частини записки, і, здається, її написав чоловік, який убив ту родину в Атланті…

– Звідки вона у вас?

– З камери Ганнібала Лектера. Написано на туалетному папері, уявіть собі, і є відмітина від зубів.

– Ви можете зачитати мені записку, тільки більше не торкатися?

Ледве стримуючи хвилювання, Чилтон почав читати:

Дорогий докторе Лектер!

Хотів сказати вам, що дуже зрадів, коли ви проявили до мене інтерес. І щойно я дізнався про ваше активне листування, то подумав – чи насмілюся я? Звісно, що насмілюся. Не думаю, що ви б мене виказали, навіть якби знали, хто я. Окрім того, тіло, що я на цей момент займаю, – дрібниця.

Найважливіше те, що я переживаю Становлення. І знаю, що тільки ви можете це зрозуміти. У мене є кілька речей, які я залюбки б вам показав. Може, якось у майбутньому, за більш сприятливих обставин. Сподіваюся, ми зможемо листуватися…

– Містере Кроуфорд, тут папір порваний і продірявлений. Далі йдеться:

Я вже багато років вами захоплююсь, зібрав про вас цілу колекцію газетних вирізок. Власне, характеристика, яку дають вам журналісти, мені видається несправедливою. Такою ж несправедливою, як і моя. Вони так люблять навішувати принизливі прізвиська, правда? Зубний ельф. Що може бути гірше? Мені було б соромно за це перед вами, якби я не знав, що ви зазнали в пресі таких самих спотворень.

Мене цікавить слідчий Ґрем. Химерний у нього вигляд як на поліцая, правда? Не красень, проте цілеспрямований. Шкода, що ви тоді не відучили його не пхати носа в чужі справи.

Перепрошую за приладдя до письма. Я обрав цей папір, бо він дуже швидко розчиняється – на випадок, якщо вам доведеться проковтнути лист.

– Тут знову бракує шматка, містере Кроуфорд. Я зачитаю вам кінцівку:

Якщо отримаю від вас звістку, то наступного разу можу надіслати дещо мокре. А поки – щиро ваш

Палкий шанувальник

Чилтон закінчив читати, запала тиша.

– Ви ще там?

– Так. Лектер знає, що записка у