read-books.club » Наука, Освіта » Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими 📚 - Українською

Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими" автора Томас М. Ніколс. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 69
Перейти на сторінку:
але ніхто не буде робити поправки до Конституції у відповідь на пропозиції професора Рейнольда. Проте його коментарі та зауваження інших спостерігачів указують на дивний парадокс: студенти хочуть керувати університетом, наполягаючи на тому, щоб до них ставилися як до дітей.

Знову ж таки, я не маю жодного уявлення, як це виправити, особливо до того, як студенти потрапляють до коледжу. Як і більшість викладачів, я сподіваюся, що показую своїм студентам чіткий стандарт. Очікую, щоб вони вчилися, як формулювати власні погляди й доводити їх спокійно та логічно. Я ставлю їм оцінки, виходячи з їхніх відповідей на питання на іспиті та з якості письмових робіт, а не базуючись на політичних поглядах. Вимагаю, щоб вони з повагою ставилися до інших студентів і зважали на думки та погляди однокурсників в аудиторії без зайвих емоцій і переходу на особистості.

Але коли заняття закінчуються, мене переслідує усвідомлення, що я не можу постійно модерувати їхні суперечки. Не можу запобігти тому, щоб молоді люди ігнорували інших, відкидали факти й поради з добрими намірами, вимагали, щоб їхні почуття сприймали за правду. Якщо чотири роки студенти показували таку зневагу до викладачів та навчальних закладів, де вчилися, то не можна очікувати, що вони поважатимуть співгромадян. І якщо вже на студентів не можна покластись у веденні притомних обговорень і дискусій в американському житті, а також у розділенні знань і відчуттів, то в нас, безперечно, великі проблеми, які не може розв’язати жоден фахівець.

Розділ 4

Давай я за тебе це погуглю:

як необмежена інформація робить нас тупішими

Мій розум тепер сприймає інформацію так, як її роздає Мережа: плавним потоком частинок. Колись я був дайвером у морі слів. Тепер ковзаю поверхнею, як на водному мотоциклі.

Ніколас Карр

Попри те, що інтернет міг робити людей розумнішими, багатьох із нас він робить тупішими, бо це не просто магніт для допитливих. Це зливання для легковірних. Він із кожного відразу робить фахівця. У вас диплом? Ну а я гуглив!

Френк Бруні

Не вірте всьому, що пишуть в інтернеті, особливо цитатам відомих людей.

Авраам Лінкольн (напевне)

Повернення закону Стерджона

Спитайте будь-якого професіонала про причини смерті фаховості, і більшість із них негайно звинуватить одного й того самого підо­зрюваного — інтернет. Якщо колись люди питали порад у спеціалістів у будь-яких сферах, то зараз просто забивають це в пошук у браузері й миттєво отримують відповіді. Навіщо покладатися на освіченіших людей із більшим досвідом або ще гірше — записуватися до них на прийом, якщо можна все дізнатися самому?

Біль у грудях? Спитай в інтернеті. Запит «чому болить у грудях?» видасть вам понад одинадцять мільйонів результатів (принаймні в пошуковій системі, якою я скористався) за 0,52 секунди. Потік інформації заповнить ваш екран: там будуть помічні поради як від національних інститутів охорони здоров’я, так і від джерел, чия добросовісність менш надійна. Деякі з цих сайтів навіть поставлять потенційному пацієнтові діагноз. Ваш лікар може бути іншої думки, але хто він такий, щоб сперечатись із сяючим екраном, що дає відповідь менш ніж за секунду?

Власне, чи може взагалі хтось сперечатися з кимось? В інформаційну епоху немає суперечок, які неможливо було б вирішити. Кожен із нас зараз ходить із таким обсягом інформації в смартфонах і планшетах, який і не снився Олександрійській бібліотеці. На початку цієї книжки я згадав персонажа Кліффа Клавіна з класичного телешоу Cheers, місцевого всезнайку, який постійно читав лекції іншим відвідувачам бостонського пабу про все на світі. Але сьогодні Кліффа вже не існувало б: після першої ж заяви «це відомий факт» у барі всі витягли б смартфони й перевірили кожне Кліффове твердження.

Інакше кажучи, технології створили світ, у якому всі ми — Кліффи Клавіни. У цьому й проблема.

Попри думку роздратованих професіоналів, інтернет — не першопричина появи викликів їхній фаховості. Він, імовірно, прискорив колапс комунікації між фахівцями та обивателями, запропонувавши шлях навпростець до ерудиції. Ця стежка дозволяє людям зімітувати інтелектуальні досягнення, впадаючи в ілюзію фаховості, яку їм дає необмежений доступ до фактів.

Факти, як відомо фахівцям, — це не те саме, що знання чи можливості. А в інтернеті «факти» часом бувають дуже сумнівними. У численних сутичках під час кампаній проти усталених знань інтернет — це скоріше артилерійська підтримка: постійне бомбардування випадковою, незв’язною інформацією, що падає як на фахівців, так і на звичайних громадян, оглушаючи нас усіх і підриваючи спроби притомної дискусії.

Інтернет-користувачі придумали численні закони та наслідки дискусій в електронному світі. Схильність наводити аргумент про нацистську Німеччину в будь-якій розмові надихнула на виведення закону Ґодвіна і пов’язаного з ним reductio ad Hitlerum. Глибоко вкорінені й зазвичай непохитні погляди інтернет-користувачів лягли в основу закону Поммера, згідно з яким у мережі людина може пройти шлях зміни своїх поглядів лише в одному напрямку: від відсутності власної думки до неправильної думки. Є багато інших законів, включно з моїм улюбленим законом Скітта: «Будь-який допис в інтернеті, де виправляють помилку, зроблену в іншому дописі, обов’язково міститиме принаймні одну власну помилку».

Проте коли йдеться про смерть фаховості, закон, який треба мати на увазі, — це спостереження, виведене задовго до винайдення персонального комп’ютера. Я говорю про закон Стерджона, названий на честь легендарного письменника-фантаста Теодора Стерджона. На початку 1950-х високочолі критики висміювали якість популярної літератури, особливо американської фантастики. Вони вважали наукову фантастику та фентезі літературним гетто. Майже всі ці тексти, — фиркали критики, — були нікудишніми. Стерджон розгнівано відповів, що вони ставлять зависоку планку. Більшість продукції в більшості галузей, доводив письменник, низькоякісна, включно з тим, що критики вважали серйозними текстами. «Дев’яносто відсотків усього, — оголосив Стерджон, — лайно».

Коли ж говорити про інтернет, то закон Стерджона про 90 відсотків — це навіть замало. Чистий розмір та обсяг інтернету й неможливість виокремити важливе знання від звичайного шуму означає, що до якісної інформації завжди буде важко дістатись і вона буде поглинута сумнівними даними. Ба гірше — із цим неможливо нічого вдіяти, навіть якби якась група чи організація захотіла це спробувати. У 1994 році було менше трьох тисяч сайтів. До 2014-го їх уже налічувалося понад один мільярд.[55] Більшість із них можна знайти, і вони постануть перед вашими очима за секунди, незважаючи на їхню якість.

Хороша новина в тому, що навіть коли закон Стерджона відповідає

1 ... 29 30 31 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"