Читати книгу - "Бажане бажання, Наталія Шепель"

- Точно, - запевнив мене некромант.

Слова некроманта мене підбадьорили. Що ж. Час та місце. Час – 21:00. Місце – клуб «Стара шкарпетка». Час – 21:00. Місце – клуб «Стара шкарпетка». Я навіть заплющила очі, щоб більш явно уявити вивіску клубу, зелені двері та старий запорожець біля входу занесений по дах снігом.

Різкий біль несподівано стиснув ребра так, що я закричала і розплющила очі. Останні, що я побачила перед тим, як провалитися в підпростір, задоволене обличчя Вірага, та сумну посмішку Сандра.

Біль відпустив, а світло пентаграми перейшло у світ фар машини. Роздратований недбалим пішоходом, водій просигналив, я ж відскочила убік.

Вийшло.

За двадцять кроків від мене стояла компанія і курила. Вивіска сяяла, а запорожець стояв на місці. Час перевіряти не стала, знала – вчасно.

Усередині клубу все кипіло, готуючись за останні години встигнути те, що не встигли за день. У загальній метушні знайшла лідера нашого гурту. Хлопець вже встиг добряче випити, тому лаяв мене не довго. А потім все закрутилося. Репетиції, концерти, тости, конкурси, ще раз тости. Все це не давало згадати події недавньої давності. І лише під ранок, коли повернулася додому, та впала на ліжко без сил, загорнувшись в ковдру з головою, згадала про Сандра. Про його мантію. Про його світ. Адже окрім частини замку я нічого не бачила. Лише про одне мріяла, як додому повернутись. А перебуваючи знову вдома, в спокої та безпеці, захотілося пригод. Захотілося повернутись.

***

Прокинулася, коли сонячні промені яскраво били у високі вікна з оксамитовими шторами. Балдахін наді мною був того ж кольору, а пухова ковдра не хотіла відпускати зі своїх пухових обіймів.

М'яко. Тепло. Затишно. Камін яскраво палає.

Стоп!

Який камін? Який балдахін?

Залишки сну як рукою зняло.

Я сіла на край величезного ліжка і стала озиратися на всі боки. Де я? Не вдома так точно. Колір шпалер на стінах не той.

Зістрибнувши на підлогу, мої ноги відразу потонули в м'якому ворсі килима по щиколотку. З одягу на мені були лише шорти та футболка, які заміняли мені піжаму. Покрутивши головою, виявила капці, халат та шкарпетки на ньому.

Оцінивши турботу, я швидко одяглася і вирушила на розвідку.

Будинок виявився величезним і безлюдним, на моєму шляху не трапилося жодної людини. Поблукавши з пів години, я опинилася в залі з високими стрілчастими вікнами та каміном, де за стом сидів чоловік і щось читав. Він напевно відчув мою присутність, бо, відірвавшись від книги, підняв на мене свої світлі очі. Не знаю, що в мене було за обличчя, але його рука потяглася до темно-сірої купи матерії перекинутої через спинку крісла.

Зрозумівши, я махнула головою, і рука завмерла, так і не торкнувшись тканини. Посмішка осяяла обличчя блондина, і він сказав:

- Із поверненням Богдана.

- Я рукавички вдома забула, - відповіла я.