Читати книгу - "Новорічне диво кохання , Інна Романова"

— Тобі подобається бути у центрі уваги? — запитала незнайома жінка, поклавши на стіл шкіряний гаманець. — Ти ж розумієш, що довго це не триватиме. Максим не з тих, хто буде із сільською дівчиною назавжди.

Я зупинилася.

Мої ж слова озвучила вголос ця красива та статусна леді.

Моє серце різко заболіло від цих слів, але я зібрала всю свою силу.

— Я не тримаю його. Якщо він вирішить піти — це його вибір. Але я ніколи не дозволю вам принижувати мене.

— Дурненька, він таких любить. Позбавити цноти, погратися, як кіт з мишкою. Невже думаєш, що дійсно зацікавила його всерйоз? Поглянь на мене і на себе! Я його майбутня дружина, а ти тимчасова коханка. Забава. Можна сказати, сільська екзотика для міського чоловіка. Не втрачай часу, тобі нічого, дівчинко, не світить. Хіба вагітність в самотності. З пузом та соромом повернешся в своє забите Богом село. Я все сказала. А вирішувати тобі. Решти не треба.

Жінка пішла, а її думки, як отруйні стріли проникли під шкіру, прямісінько в серце.

Сварка

Я стала віддаленою, з’являлася все рідше і уникала його дзвінків. Я не могла вирішити як жити далі.

— Марто, — сказав він, коли я відчинила двері. Максим прийшов до моєї убогої квартирки. — Що відбувається? Чому ти ховаєшся від мене?

Я намагалася уникнути його погляду. 

Сама себе не розумію… 

Все так складно…

 Не можу спати, їсти, писати, вчитися… 

Наше кохання мене знесилило, я не маю грунту під ногами і віри в майбутнє…

— Максиме, я не можу більше. Ми з тобою різні. У мене немає того, що є у твоїх людей. І, можливо, я ніколи не зможу бути такою.

— Але я не хочу, щоб ти була іншою, — перебив він мене. І так відчайдушно, стало ще гірше на душі… — Ти — це те, що робить мене щасливим. Чому ти не можеш у це повірити?

— Тому що я не вірю, що це триватиме довго. Дай мені спокій. Між нами все скінчено… — прошепотіла… Сльози капали з очей. Я ставила хрест на нас. Обоє це розуміли.

Ці слова стали холодним душем для нього.

Це було видно без слів.

Він зібрався, обернувся і пішов, залишивши мене в тиші.

Примирення

У новорічну ніч я була на самоті. 

Усі мої колеги  святкували, а вона я вдома, дивлячись на вогні за вікном. 

Мої  думки були лише про Максима.

Наші палкі ночі, обійми, розмови до ранку… 

Не довго тривала казка, декілька тижнів, але…

 Кохання вище моїх роздумів, сумнівів, та невпевненості.

Я так скучила…

Мені так хочеться до нього…

Навіть якщо це триватиме всього лише одну ніч…

Слабка та пʼянка від почуттів…

Раптовий дзвінок в двері.

Я відкриваю і бачу на порозі його, з квітами в руках, мої очі наповнилися сльозами. Максим стояв у снігу, весь закутаний морозом, але з таким теплом у погляді, яке я ніколи раніше не бачила.

— Я не залишу тебе, Марто. Я кохаю тебе, і нічого більше не має значення. Готовий доводити свою надійність прямо зараз і все своє життя! Будь зі мною поруч, рука об руку, компаньйоном, подругою, дружиною!   — сказав він, подаючи троянди. В іншій руці блищала обручка…

І сльози потекли по щоках, але я лише прошепотіла:

— Я теж кохаю тебе.

Цю ніч я не відпускала його і на мить, як і весь майбутній вік, що прожили разом.

З цього дня Новий рік – моє улюблене свято.

І я почала вірити в дива. І в вічність та щирість кохання.

Кінець