Читати книгу - "Новорічне диво кохання , Інна Романова"

Флірт чи як це називають?

Одного разу він з’явився з букетом білих троянд і запросив сісти поруч.

— Я хотів би запросити вас на новорічний бал, — сказав він, дивлячись прямо в  очі. Ну все… Повний капут в голові.

— Бал? Але я навіть не знаю, як поводитися на таких заходах, — ніяково  завагалася. Я ж його, по суті, не знаю… Та й що там маю робити? А як зганблю його?

— Просто будьте собою. Іншого не треба, — відповів він, терпляче і спокійно. Від нього віяло надійністю та силою. А ще власністю та заможністю.

Я відчувала, як серце б’ється швидше. Вже звична реакція на його синю глибину.

Я погодилася, хоч і боялася.

Новорічний бал

Бал відбувався у розкішному залі старовинного готелю. Вогні ялинки відбивалися в кришталевих люстрах, а запрошені гості виглядали як із казки.

Я вдягнена у простій, але елегантній сукні, відчувала себе наче Попелюшка. Максим зустрів  біля входу. Елегантний та вишуканий, ніби справжній казковий принц.

— Ви виглядаєте прекрасно, — сказав він, подаючи руку.

Музика, танці, сміх… Я не помічала, як минає час. І згодом почала забувати про свої сумніви, а з кожною хвилиною розуміла, що закохуюся в нього. По самі вуха. На повну.

Коли годинник пробив північ, Максим повів мене на терасу.

Сніг тихо падав на місто, і він зізнався:

— Знаєте, Марто, я давно не відчував себе таким живим. Ви змінили мене, і я хочу бути поряд із вами.

Я мовчала, але мої  очі сказали більше, ніж слова.  Та й що тут говорити? Я в казці, навколо диво новорічного балу, красиві люди…

Ми стояли під падаючим снігом, і наш перший поцілунок став початком нового розділу в  житті.

Перший, чистий як білий сніг, ніжний та мʼякий.

Я закохалася.

Нерівність

Я сиділа на краєчку свого ліжка у маленькій кімнаті, яку орендувала. Стара лампа ледь освітлювала стіни, а через маленьке вікно пробивалося мерехтіння ліхтарів. У руках  тримала коробку, яку принесла сьогодні після роботи: в ній лежали мої скромні прикраси та дешевий, але акуратний костюм, у якому мала піти на чергову вечерю з Максимом.

— “Що я взагалі роблю?” — подумала  вголос, дивлячись на своє відображення у тріснутому дзеркалі. Моє сільське виховання вчило цінувати простоту, але зараз це здавалося недоречним у світі, куди запросив Максим.

Чи я вірно вирішила впустити Максима в своє життя і так радикально його змінити?

Наша вечеря проходила у розкішному ресторані. Кришталеві люстри, м’які звуки піаніно, офіціанти у білих рукавичках — усе це здавалося  іншою реальністю. Максим помітив, як я нервово перебирає пальцями.

— Тобі тут незручно? — запитав він м’яко, нахилившись ближче.

— Просто… здається, я сюди не вписуюсь, — відповіла, уникаючи його погляду. Це називають синдромом самозванця, здається?

— Ти вписуєшся краще, ніж будь-хто інший, — сказав він, узявши мою руку в свою. — Не дозволяй цим речам змусити тебе почуватися меншевартісною. Ти красуня. Ти моя дівчинка.

Проте, навіть його слова не могли заглушити шепіт сусіднього столика. Жінка в діамантовому кольє, ледь піднявши келих шампанського, прошепотіла своїй подрузі:

— Хто ця дівчина? Вона виглядає так… не місцево.

Я це почула.

Мої  щоки почервоніли, і я ледь не встала, щоб піти. Стрималася з останніх сил, міцно стиснувши пальці в кулак, аж до крові.

Максим міцніше стиснув мою руку.

— Вони не мають значення, — прошепотів він. — Лише ми.

Інтриги.

Ольга.

Я не могла змиритися з тим, що Максим, успішний і багатий чоловік, був зачарований простою дівчиною.

І я вирішила діяти.

Він буде моїм і тільки моїм! Ніяким провінційним дівчинкам-кульбабкам не захомутати чоловіка, на якого я маю види.

— Вона використовує тебе, Максиме, — втретє за тиждень сказала  йому, коли ми обговорювали звітність у його офісі. — Ти ж розумієш, що це несерйозно. Вона просто хоче скористатися твоїм становищем.

— Звідки в тебе право судити? — різко відповів він, піднімаючи на мене очі. Сліпий. — Марта — справжня. І це більше, ніж я можу сказати про багатьох у нашому оточенні.

Я не розуміла. 

І не хотіла розуміти. 

Я маю на неї поглянути на власні очі і пояснити прямим текстом, все, до чого її сільських мозок не може допетрати.

Дізнатися, де ця  замазюра працює не склало проблем, я прийшла до кафе, одягнена в дорогий костюм, що підкреслював мій статус.

Сподіваюся, що сьогоднішній вечір  вирішить проблеми.

Марта.