Читати книгу - "Секретне РІздвяне Товариство , Arachne "

Ітан був перед будівлею, яка, здавалося, була відкладена тут з іншого часу. Весь квартал на вулиці Лоурренс був побудований із сучасними офісами, блискучими магазинами магазинів та житловими комплексами скла та бетону, але цей будинок виглядав як ще одна епоха.

Це був тристоральний цегляний особняк зі стінами, затемненими часом, покритими місцями моху. Вузькі вікна з масивними дерев’яними рамками нагадували лазівки старого замку. Масонство було грубим, але акуратним, з характерними виступами, ніби вона була складена вручну.

На фасаді будівлі були елементи, які лише посилювали відчуття античності: химерні карнизи, вирізані з каменю, декоративні стовпчики біля входу та старі -модні ліхтарі, закріплені з обох боків масивних дверей. Ліхтарі були справжнім газом, який здивував Ітану: маленькі язики полум'я тихо хитлялися всередині них.

Увагу привернули масивні дубові двері - темні, подряпані, з металевими заклепками та великим кільцем замість ручки. На рингу було вигравіровано дивне символ - зірка, укладена в коло, прикрашене гілками озхолістка. У центрі зірки був крихітний дзвоник, який трохи гойдався вітром, зробивши ледь чутний дзвін.

На дверях не було знайомого дзвінка чи домофонів. Тільки його основа, збоку, повісила невелику латунну тарілку з гравюром:

"Для тих, хто шукає дива".

Ітан мимоволі ковтав. Все це виглядало одночасно загадково і тривожно. Будинок здавався живим, ніби він спостерігав за кожним його рухом. Навколо цього було тихо, занадто тихо для міської вулиці. Навіть шум автомобілів та голосів людей звучав десь далеко, ніби приглушені невидимою завісою.

Він підняв голову і помітив невеликий шпиль, який увінчав дах будівлі. На вершині була фігура ангела з відкритими крилами, освітлена слабким світлом ліхтарів. Здається, що цей шпиль колись служив потопом, але тепер ангел замерзнув нерухомо, ніби охороняв це місце.

У кількох вікнах, незважаючи на пізню годину, м'яке світло палало, але не електричне - це були свічки. Їх мерехтіння дав будівлю ще більше таємниць.

Сайт перед будинком було прокладено великими кам'яними плитами, на яких були надруковані сліди часу: тріщини, мох, снігові залишки. З обох боків дверей стояли старі підроблені ліхтарі, настільки великі, що їх полум'я запалювало всю вхідну ділянку м'яким золотим світлом.

Ітан зупинився біля дверей, заглянувши в символ на рингу. Щось всередині нього припустило, що це місце було особливим, що тут чекає щось більше, ніж просто черговий жарт колег. Він не міг пояснити, але будівля, здавалося, була приваблива до нього, ніби вона прошепотіла: "Давай, зробіть крок".

Ітан стояв перед масивними дубовими дверима, і дивне відчуття зависло в його розум. Наче світ навколо мовчав, залишаючи його наодинці з цією загадковою будівлею. Його долоня мимоволі дотягнулася до металевого кільця, але він замерз.

"Що я тут роблю?" - подумав він, дивлячись на гравіровану зірку з островом. Ситуація здавалася абсурдною. Ось він, дорослий чоловік, стоїть перед деякими старими дверима, запрошеними невідомими, кому на «спеціальну вечірку». Можливо, це пастка або дурний нічия.

Але щось всередині його підштовхнуло. Легке тремтіння пробігло по спині. Це був не страх, а скоріше очікування, змішане з боязкою надією. Надія, що за цією дверима - це щось інше, щось, що може принаймні коротко вирвати його з монотонності.

Ітан обережно підняв кільце, відчуваючи його прохолодний метал у руці і постукав. Тьмяний звук ударів вискочив мовчки, здаючись, що лунають десь всередині. Він застиг, напружено слухаючи.

Минула хвилина. Потім ще один. Ніхто не відкривався. - Чудово, - пробурмотів він, відчуваючи зростання роздратування. -"Хтось вирішив сміятися з мене". Він збирався обернутися і піти, але в той момент двері почали повільно відчинюватися з довгим скрипком.

Ітан замерз. Вузький коридор був відкритий перед ним, освітлений м'яким світлом свічок, закріпленим на старих кованих свічниках уздовж стін. Запах воску змішували з тонким ароматом ялинової гілки та кориці. Звідки в глибинах виходив приглушений звук музики-не сучасно, але ніби з іншого часу, з переповненнями арфи та скрипки.

Він перетнув поріг. Підлога під його ногами виявилася каменем, прохолодною, з часом розділеними плитами. Двері позаду нього повільно зачинилися сам, і Етан відчув, як світ поза будівлею повністю зник.

Всередині було напрочуд тихо, але не гнітюча тиша пригнічувала його у власній квартирі. Це була тиша, наповнена очікуванням, ніби весь простір ховався з диханням, спостерігаючи за ним.

Ітан пішов вперед, дивлячись повільно. Стіни коридору були прикрашені різьбою - сценами зимових канікул, стародавніх карнавалів, людей, що співають і танцюють навколо ялинки. На якусь мить здалося йому, що вирізані фігури рухаються, але, моргаючи, він вирішив, що це гра на світ.

Чим глибше він зайшов, тим більше він був охоплений почуттям нереальності того, що відбувається. Йому здавалося, що з кожним кроком він пішов далі від звичного життя. Тут, у цьому місці, не було роботи, колеги пригнічують рутину.

Попереду він помітив сходи, що веде вниз. Вона була давньою, з елегантними роляними перилами, час їжі. На його сходах лежав свіжий сніг - як він міг бути в приміщенні?

Ітан зупинився, дивлячись на сходи, що ведуть глибше. Він знову відчував сумніви. "Можливо, я просто піду? Ноги, здавалося, виросли на місце.

Збираючи свій дух, він зробив крок вниз. Перший, потім другий. Кожен крок трохи скрипнув, ніби вітаючи його. Світло свічок стало яскравішим, запах ялинки посилювалося, а музика звучала більш чітко.

"Ну, якщо це пастка, вона дуже вишукана", - подумав він, слабко посміхаючись.

Коли він спустився до кінця сходів, перед ним відкрився великий зал, освітлений десятками свічок і прикрашений, як він ніколи не бачив у своєму житті.

Коли Ітан наступав на останній кам'яний виступ сходів, щось, що було важко описати словами, відкритими перед ним. Це був величезний зал, ніби з іншого часу і миру.