Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

Тим часом Бурмило знову пірнув, а Книш сказав, що досить на сьогодні, бо має спецзавдання на аеродромі. Ми з Явою перезирнулися і швидко попливли до берега.

Розділ 5

Кишенькова атомна бомба на транзисторах. Хто такий Фарадейович

На колгоспному подвір'ї ми з Явою тихенько залізли на кузов Книшевої машини. Згодом прийшов Книш, не зазирнувши у кузов, він поїхав.

Приїхали ми на районний аеродром. Прилетів літак, з якого льотчик виніс Книшеві довгасту коробку, з якої стирчала трубка. Книш взяв коробку обережно, наче в ній була вибухівка. Поїхали назад ми дуже-дуже помалу. Ми перелякалися, що в коробці могла бути атомна бомба, тому зіскочили з машини на ходу. Пішли за машиною. Вона зупинилася біля подвір'я Фарадейовича. Він – незвичайна, чудова людина. Працював бібліотекарем, але був винахідником: придумав паровий двигун, що сам качає воду з колодязя, садову драбину, яка сама розкладається, гідро-газову поливальницю на три атмосфери. Недаремно прозвали його Едісон Фарадейович (насправді він Антон Фадейович). Всі любили старого, бо був добряга. Сердився тільки тоді, коли хтось подер книгу. Тоді він говорив: "Дав би я йому по западному полушарію". Але нікого не бив. Дітей він любив страшенно, бо своїх з бабою Оксаною не мав. Урожай свого чудового саду роздавали дітям. Останнім часом баба Оксана хворіла, Фарадейович через день їздив у район до неї. І сьогодні якраз поїхав.

Книш заніс коробку у хату Фарадейовича (хату він ніколи не замикав). І враз ми подумали, що Книш хоче підірвати хату. Коли Книш поїхав, ми кинулись до хати. Коробка була на столі. У коробці – синій термос, з кришки якого стирчить скляна трубочка, обгорнута марлею. Ява відкривав кришку, а я крикнув "Обережно". Нам було так страшно, що я гепнувся на підлогу, розбивши глечик з водою. А з термоса витікала якась рідина. Тремтячими руками Ява закрив кришку термоса. А потім ми збирали черепки і витирали калюжі своїми штаньми й сорочками.

Розділ 6

Виявляється, то глобулус! Космічні мрії Фарадейовича. "Життя — заплутана і складна штука!"

Думка про ту шкоду з термосом не давала нам спокою. Фарадейович приїхав аж надвечір. Наступного дня виявилося, що це він дав завдання Книшу привезти з аеродрому загадковий термос.

Зранку ми побігли до хатини Фарадейовича. Там уже було повно юннатів-старшокласників. Винахідник вийшов на ганок з термосом у руках. Ми з Явою отримали по потилиці від здорового дев'ятикласника Гришки Бардадима. Потім усі вирушили на Високий острів.

Ми я Явою припливли раніше за всіх, бо знали у плавнях такі вузесенькі протоки серед очеретів, які рідко хто в селі знав. Високим острів назвали тому, що в нього високі береги. Посередині острова було озерце. Сховавши свого човна в очереті, ми причаїлися в кущах. Недалеко від нас стояв курінь Бурмила – то була його мисливська база. Самого Бурмила не було.

Троє човнів привезли Фарадейовича і учнів. Винахідник розповів, що вміст термоса прилетів із Сахаліну. І це майбутня їжа астронавтів – водорость глобулус! Його треба виростити у природних умовах. І може колись астронавти пригощатимуть глобулусом марсіян або якихось інших гавриків.

Тут ми з Явою захвилювалися: ми ж розлили половину вмісту термоса. Ми вибігли з-за кущів і крикнули не лити. Ми призналися у всьому на вухо винахіднику і чекали оримати "по западному полушарію". Але Фарадейович сказав усім, що ми з Явою запропонували спершу добре зміцнити греблю, очистити плесо, а вже тоді…А нам вчений шепнув, що вистачить того, що лишилося в термосі.

Гришка Бардадим знову ляснув нас по потилиці, але від радощів ми навіть не відчули. Ми з азартом взялися очищати греблю. Незабаром озеро стало чисте. Фарадейович вилив у озеро рідину.

Того дня у селі тільки й балачок було, що про глобулус. А для себе я зрозумів, щоб щось петрати, треба вчитися, вчитися і вчитися. І тут я згадав, що через кілька днів – перший у моєму житті екзамен.

Розділ 7

Екзамен. Де Ява? Що з ним?.. Переекзаменовка…

Я хвилювався перед екзаменом. Ява не дуже боявся, говорив, що мама – депутат, двійку йому не поставлять. Я розумів все, зараз батьки Яви у закордонну командировку поїхали, до Чехословаччини. А мої батьки – звичайні люди. І мені ставало сумніше й страшніше.

Зранку в день екзамену я зайшов по Яву, але його не було ніде. Дід Варава повів Яришку, сестричку Явину, в дитсадок. А де ж Ява? Я бігав по селу. Друга не було ніде.

Довелося йти на екзамен одному. Усі почали писати диктант з української мови. Я писав механічно, навіть не думаючи, що пишу. Потім перевірили написане. Учні уже почали здавати роботи, як у клас влетів Ява. Захеканий, скуйовджений, мокрий, весь у болоті з ніг до голови. Слідом за ним такий же брудний Собакевич.

Галина Сидорівна поточилася й трохи не впала. Ява сказав, що був у плавнях, рибалив. Вчителька сказала, що екзамен складатиме восени, як двієчник. Ява вибіг з класу.

Я бігав по селу, шукав друга, але його знову не було. Біля хати Яви по сусідству Книш жив, саме сидів на даху нової, недобудованої ще хати, клав черепицю. Він побачив діда Вараву і сказав, що чув про переекзаменовку. Дід мовчав, а Книш посковзнувся і гепнувся на землю.

Ввечері я побачив Яву, він готувався до зустрічі з дідом Варавою.

Розділ 8