Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

Раптом за стіною сараю ми почули голоси Бурмила (його сарай межував зі школою, Бурмило жив сам і був рибалкою) і Книша (шофера, що жив по сусідству з Явою). Вони говорили про "подаруночок від німців", якого "на десять років буде", "має бути двадцять залізних", "купимо в Києві, що треба, і за діло".

Ми з Явою перезирнулися, бо це було цікаво для нас.

Та в цей час почувся голос шкільного дзвоника. Ми не помітили, що Собакевич побіг попід вікнами школи за куркою. За цуценям кинулись, і воно побігло до нас з Явою. Ми почали тікати, але я не міг добре бігти, бо тримав штани, які злітали без паска. З'явилася Галина Сидорівна і сказала, що завтра на екскурсію до Києва ми не поїдемо.

Розділ 3

Пригоди в Києві. Наші підозри дедалі зростають. Старшина Паляничко

У дворі школи стояла вантажна автомашина, яка мала везти учнів на екскурсію у Київ. Усі були радісні, крім нас з Явою. На наші вмовляння Галина Сидорівна сказала, що взяти нас – непедагогічно. Я з тривогою позирав на Бурмила й Книша біля машини (Книш віз дітей у Київ). Невже ми залишимось і не взнаємо, що робитимуть вони у Києві? Раптом Ява смикнув мене, і ми кинулись до машини. Сховалися під стільці на машині, поки Галина Сидорівна не бачила. Звичайно, всі бачили це, але то вже на їхній совісті.

Через деякий час машина рушила. Ніхто нас не виказав. Їхати по вибоїстій дорозі на вантажній машині, лежачи у кузові під стільцями було тяжко: потилицею об стілець – лобом об дно кузова. Коли виїхали на асфальтове шосе, усі заспівали:

Знов зозулі чути голос в лісі,

Ластівки гніздечко звили в стрісі…

Ми з Явою ("А, все одно не почують у такому хорі!") затягли і собі на все горло. Ми так захопились, що навіть не відчули, коли всі припинили спів, бо машина проїздила під вербою. Під стільцями ми співали: "Жде-ге-е дівчина, жде-ге-е". Вчителька крикнула вилазити і назвала нас шпигунами. Ми опустили голови і сказали, що більше не будемо.

Нарешті приїхали в Київ. Пішли у метро. На станції "Хрещатик" ми з Явою вибігли за Книшем і Бурмилом. Ніхто й помітити не встиг, як ми вискочили. Шпигуючи за водієм і рибалкою, зайшли ми у магазин "Динамо" і сховалися там за сніп із бамбукових вудлищ. Книш і Бурмило купили ласти для підводного плавання і маску з трубкою. Злодійкувато озираючись, Книш і Бурмило вийшли з магазину. Ми теж рушили, та раптом перекинули вудлища. Крики, зойки, паніка. Ми кинулися тікати.

У метро ми з другом побачили піджак Бурмила. На станції "Дніпро" вийшли за ним. Та виявилось, що це був не Бурмило. Раптом з репродуктора на всю станцію, залунало: "Учні з села Васюківки, що приїхали на екскурсію до Києва, Рень і Завгородній, вас чекають на виході з станції "Дніпро". Вперше у житті наші прізвища назвали по радіо. Зустрів нас на виході здоровеннецький вусатий міліціонер, старшина Паляничко. Ми подумали, що попалися за ті вудилища, що порозкидали. Міліціонер повів нас до машини і кудись повіз. Ми думали – у тюрму. Ява навіть сказав, що старшина взяв не тих, що треба, що ті шпигуни купили вже акваланг. Міліціонер думав, що ми жартуємо. Приїхали ми до Історичного музею. На третьому поверсі зустріли Галину Сидорівну з класом. Вчителька сварилася, що з усіх двадцяти дев'яти учнів примудрилися загубитися саме ми. Галина Сидорівна червоніла і дякувала Паляничкові. Він не зводив очей з учительки. Старшина Паляничко ходив потім з нами всюди, а коли ми їхали додому, урочисто віддав честь.

Дорогою додому ми співали:

Ось і вечір, вівці біля броду

З Черемошу п'ють холодну воду.

У садочку вівчаря стрічає

Дівчинонька, що його кохає.

А ми з Явою лукаво тягли на все горло:

У садочку старшину стрічає

Дівчинонька, що його кохає.

Стислий переказ по розділам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 4

Тренування на плесі. А чи не шукають вони Папушину рушницю?

У плавнях Книш сидів на березі, а Бурмило у масці і ластах пірнав у воду. Йому було важко, Книш радив тренуватися ще.

А ми з Явою за цим підглядали і міркували, для чого вони це роблять. Ява думав, що вони шукають рушницю Папуші. Плавні у нас на багато-багато кілометрів тягнуться на південь. Тут багато дичини, тому часто приїжджають мисливці, які спиняються у діда Варави. Позаторік на відкриття полювання мисливців до нас понаїхало безліч. Човни одразу всі порозбирали. А київські уночі приїхали, і човнів не вистачило. Одна дідова довбанка лишилася. На ній я перевозив мисливців: я був легкий і нас легко могло пливти двоє. Був між мисливцями немолодий уже Папуша. Коли ми попливли і були на середині ріки, над нами низько пролетіло троє крижаків. Папуша враз сіпнувся, скинув рушницю (мисливець він був дуже азартний), та вистрелити не встиг, ми перекинулись у воду. Рушниця втонула, а Папуша довго кричав: "Ружйо! Ружйо!". Дно було замулене, витягти важко. Скільки не приїздив після того