Читати книгу - "День з майбутнього, Льюїс Бенте"

глибокий страх. Студенти старших курсів справлялися з такими завданнями з легкістю, а
вона ж тільки вчилася. Як вона могла змагатися з ними?
Одного разу, під час консультації з викладачем, Емілія вирішила поділитися своїми
сумнівами. Вона боялася, що її робота буде занадто слабкою, що вона не зможе
піднятися на той рівень, якому прагнула.
“Професоре, я не впевнена, що зможу це зробити. Я не така, як усі ці студенти. Вони
здаються такими впевненими в собі, і їхні роботи — ідеальні. А я не можу нічого
правильного написати,” — сказала вона, зізнаючись у своїй слабкості.
Викладач уважно вислухав її і тільки після хвилинної паузи відповів:
“Еміліє, ти забуваєш одну річ. Успіх не визначається тим, скільки разів ти потрапляєш у
«десятку» з першої спроби. Успіх — це результат твоїх зусиль, твоїх помилок і того, як ти
навчаєшся на них. Я бачу, що ти справжній учень. Ти вже зробила більше, ніж багато хто з
твоїх однолітків. І навіть якщо твоя робота буде не ідеальною, вона буде твоєю. І це вже
дуже важливо. Пам’ятай, що саме через труднощі ми й досягаємо великих результатів.”
Ці слова запали в серце Емілії. Вони дали їй сили рухатися далі. Вона повернулася до
роботи з новими силами. Її завдання не стало ідеальним, але воно було чесним, вона
вклала в нього всі свої знання та емоції.
Крім навчання, Емілія почала відчувати на собі ще одну важливу складову успіху —
баланс. Вона розуміла, що без перерв на відпочинок і взаємодію з іншими людьми вона
може згоріти. Тому, попри те, що багато часу витрачала на вивчення матеріалу, вона
почала більше приділяти увагу своїм друзям. Однією з таких перерв стала зустріч з
Настею, яка помітила, як сильно змінилася її подруга.
“Еміліє, ти вже зовсім інша. Як ти це робиш?” — запитала Настя, уважно спостерігаючи за
її постаттю.
Емілія посміхнулася. Вона давно перестала боятися таких запитань. Раніше вона ніколи
не відповідала, тому що не знала, що сказати. Але тепер у неї було чітке пояснення.
“Я просто… вирішила, що якщо не зараз, то коли? Якщо я хочу змінити своє майбутнє,
треба почати сьогодні. І навіть якщо буде важко, я буду рухатися вперед. Не для когось, а
для себе,” — відповіла вона.
Настя покивала головою, з подивом поглядаючи на неї. Вона бачила, що Емілія змінилася
не лише зовні, але й всередині. Це була не просто зовнішня трансформація, а справжнє
усвідомлення своєї мети.
Емілія продовжувала працювати над собою, і з кожним кроком ставала впевненішою.
Вона знаходила нові способи вивчення складних тем, задавала більше запитань на
уроках і навіть почала активно допомагати іншим учням, що не міг не помітити її викладач.

У один із вечорів, після того як вона закінчила чергове завдання, Емілія зазирнула в
дзеркало. Вона побачила не просто звичайну дівчину, а того, хто пройшов через
випробування, хто подолав свої слабкості і сумніви. І хоча шлях був далеким і повним
перешкод, вона знала, що кожен її крок наближає її до мети.
Тепер вона розуміла, що не просто хоче стати юристом — вона хоче змінювати світ,
допомагати іншим, відстоювати справедливість. Це була її мета. І хоча до її великої мети
залишалося ще багато часу, вона була готова йти до кінця.
Розділ 7. Перший виклик
Емілія помічала, як усе більше викладачів звертали увагу на її старанність. Ті, хто раніше
вважав її звичайною, тепер під час уроків ставили їй більше запитань, іноді навіть
залучали до обговорень складних тем. Їй це подобалося, хоча й викликало страх зробити
помилку.
Одного разу, після уроку з правознавства, до неї підійшла вчителька, яка була водночас
суворою та вимогливою.
— Еміліє, я помітила твої успіхи. Ти дійсно почала виділятися серед інших, — сказала
вона. — Є один проєкт, над яким я хотіла б, щоб ти попрацювала. Це симуляція судового
процесу для учнів старших класів. Ми обговорюємо права людини, і я вважаю, що ти
могла б взяти на себе роль адвоката.
Емілія зупинилася, ледь не впустивши свої книги. Вона мріяла про щось подібне, але
навіть уявити не могла, що хтось довірить їй таку роль.
— Я? Але… це ж відповідально. А якщо я… помилюся? — пробелькотіла вона,
відчуваючи, як її охоплює хвиля паніки.
— Помилятися — це частина навчання, — спокійно відповіла вчителька. — Якщо ти ніколи
не ризикуватимеш, то ніколи не досягнеш чогось значного.
Емілія вагалася, але зрештою погодилася. Це було її першим справжнім викликом, і вона
знала, що не може відмовитися.
Того вечора вона сиділа за столом, розклавши перед собою численні підручники та статті.
Їй потрібно було готуватися, вивчати справу, яку їй запропонували, і розробляти
аргументи, які вона використає в судовому процесі. Її майбутня роль адвоката була не
просто завданням — це була її перша спроба довести собі, що вона може справитися з
викликами життя.
У справі йшлося про уявного підлітка, якого звинуватили в крадіжці. Але нюанс полягав у
тому, що він зробив це під впливом обставин, намагаючись допомогти своїй хворій матері.
Завдання Емілії як адвоката полягало в тому, щоб захистити підсудного, довести, що його
вчинок був наслідком тяжких життєвих обставин, а не справжнім злочином.

Вона читала юридичні статті, шукала прецеденти та виписувала кожну ідею, яка могла б
їй знадобитися. Відчуття важливості цього завдання не давало їй спокою. У голові
постійно виникали думки: “А раптом я забуду слова? А якщо мій аргумент буде слабким?”
День симуляції судового процесу настав швидше, ніж вона очікувала. В актовій залі
зібралися вчителі та учні. У кімнаті панувала напружена атмосфера. Суддю зображав
один із викладачів, а роль прокурора дісталася старшокласнику, який був відомий своєю
гострою мовою та впевненістю.
Коли настала черга Емілії виступати, її руки ледь не тремтіли. Вона глибоко вдихнула,
намагаючись заспокоїти себе.
— Шановний суд, сьогодні ми говоримо не лише про порушення закону, але й про
обставини, які змусили людину вчинити цей акт, — почала вона, намагаючись говорити
чітко.
Вона детально розповідала про важке становище сім’ї підсудного, про моральні аспекти
закону та про необхідність враховувати людський фактор. Її слова звучали впевнено, хоча
всередині вона відчувала, як серце б’ється в шаленому ритмі.
Коли процес завершився, суддя оголосив рішення. Завдяки її аргументам “підсудного”
визнали винним лише частково, але при цьому рекомендовано м’яке покарання.
Зал вибухнув оплесками, і хоча це була лише симуляція, для Емілії це стало моментом,
який вона ніколи не забуде.
Того вечора вона сиділа у своїй кімнаті, дивлячись на свою записну книжку. У ній було
багато помилок, пропущених деталей і невдалих аргументів. Але водночас вона
зрозуміла, що це тільки початок.
“Я можу бути кращою,” — подумала вона. І ця думка стала для неї новою метою.
Розділ 8. Перші зміни
Після симуляції судового процесу, яку всі обговорювали ще кілька днів, Емілія стала
помічати, як змінюється ставлення оточення до неї. Однокласники, які раніше ігнорували
її, почали підходити з питаннями про навчання або навіть просити допомогти з домашніми
завданнями. Вона була здивована, але це приносило їй нове відчуття впевненості.
Однак найбільші зміни відбулися всередині неї самої. Вона почала вірити в себе. Її день
тепер мав структуру: ранок був присвячений підготовці до уроків, після занять — читання
додаткової літератури, а ввечері вона розбирала теми, які раніше вважала складними.
Одного разу, сидячи вдома за підручниками, її мати увійшла до кімнати.