read-books.club » Міське фентезі » Кровна обіцянка , Кайла Рей 📚 - Українською

Читати книгу - "Кровна обіцянка , Кайла Рей"

6
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кровна обіцянка" автора Кайла Рей. Жанр книги: Міське фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
Крізь сльози

Адам заніс сестру в кімнату, де вона все ще плакала. Серце Адама розривалося на частини; він хоче заспокоїти Марту як найшвидше. Він дав їй теплий одяг, і вона перевдягнулася, але все ще не могла заспокоїтися. Дівчина тремтіла, її сльози не припинялися.

- Марто, люба, будь ласка, заспокойся... Я обіцяю, я знаю цей виродка. Просто скажи, хто це, - промовив він, ніжно торкнувшись її обличчя, щоб витерти сльози.

Марта різко відсахнулася від дотику Адама, і він швидко прибрав руку, щоб не налякати її ще більше.

- В нього зв'язки в поліції... Нам ніхто не повірить... - тихо промовила вона крізь сльози, не відриваючи від Адама погляду.

- Це Максим? Максим Левченко? - запитав Адам, його голос наповнився ненавистю до цієї людини.

Марта просто подивилася на брата і почала сильніше плакати, Адама прижав її до себе щоб заспокоїти її він гладив її по голові.

- Він заплатить за все, я тобі обіцяю, - тихо сказав Адам, його голос тремтів від стримуваного гніву.

Всю ніч він заспокоював сестру, доки вона не заснула в його обіймах, знесилена від сліз. Обережно піднявши Марту на руки, Адам поправив ковдру, накрив Марту, намагаючись не розбудити її. Він затримався на мить, дивлячись на її заплакане обличчя, і в його серці розрослося єдине бажання – відплата

Адам погладив Марту по голові.

- Спи, сонце, я скоро прийду, - тихо промовив він і поцілував сестру в щоку.

Вставши з колин, Адам обережно вийшов з кімнати, щоб її не розбудити. Він попрямував на кухню і, швидко відкривши ноутбук, почав шукати інформацію.

- Максим Левченко, - прошепотів він зі злобою, вводячи ім'я у пошук.

На екрані з результатом:

Максим Левченко, син відомого полковника міста Ужгород. 16 років." Адам уважно перечитував кожну деталь.

 Це пояснювало зв'язки в поліції, про які згадувала Марта. Але для цього було достатньо, щоб почати діяти.

Його рішення було непохитним — тепер він точно знайде Максима і змусити заплатити за кожну сльозу сестри.

Адам закрив ноутбук, важко зітхнувши. Лють палала всередині нього, але він намагався зберегти спокійно заради сестри. Повернувшись до кімнати Марти, він тихо відчинив двері, щоб її не розбудити. Вона все ще лежала на ліжку, згорнувшись клубочком під ковдрою, її обличчя було спокійне, але сліди сліз ще залишилися на щоках.

Адам підійшов ближче і обережно сів поруч, дивлячись на сестру. Він провів руку по її волоссю, його доторк був легким, ніби боявся порушити цей крихкий момент спокою. В його очах світилася рішучість, змішана з болем — Марта не повинна була переживати цей жах, і він не дозволив, щоб це залишилося безкарним.

- Я обіцяю, сонце, - прошепотів він - Я знайду спосіб тебе захистити.

Він залишився сидіти поруч з нею, слухаючи її рівне дихання, намагаючись знайти в собі сили для наступного кроку.

На наступни день

Марта прокинулася в своїй кімнаті.Її кімната була ніжно бузкового кольору, на поличках стояли пластинки з піснями, комікси,в кімнаті Марти були плакати і ще фігурки. вона тихо встала з ліжка і, пішла до ванної кімнати щоб вмитися. Вона досі невідішла від всього вчорашнього кошмара ,коли вона привела себе до ладу , вона пішла до кімнати Адама. Кімната Адама була в темних відтінках, але дуже комфортна. В кутку кімнати біля вікна стояв стіл з комп’ютером, в кімнаті теж були плакати та пластинки, на годиннику було десята година ранку.

- Адаме?-запитала Марта заходячи в його кімнату, але його там не було. Марта повернулася в свою кімнату і сіла на ліжко, вона просто дивилася в стіну, все ще вона хотіла це щоб Адам був поруч. Вона сиділа на ліжку, притиснувши коліна до грудей, її погляд був відсутнім. Вона відчувала себе розбитою і самотньою, і навіть тиша в квартирі здавалася їй занадто важкою. Вона звикла до того, що Адам завжди був поруч, завжди готовий підтримати. Але де ж він зараз?

Марта замислилася:

Знаючи Адама він все так просто не залишить, він буде мститися Максиму, але він може його вбити...Якщо він вб’є Максима він сядить і надовго. Так треба просто заспокоїтися.

Раптом у коридорі почулися кроки.Тим самим вибивши Марту з роздумів. Двері квартири тихо відчинилися. Марта підвелася і обережно підійшла до виходу зі своєї кімнати. Вона побачила Адама, який увійшов, тримаючи в руках кілька пакетів з продуктами. Його обличчя було втомлене, але в очах світилася рішучість.

- Марто, ти вже прокинулася, - сказав він, намагаючись посміхнутися, але усмішка вийшла натягнутою.

Він поставив пакети на кухонний стіл і підійшов до неї. Марта кинулася йому в обійми, міцно притискаючись до грудей брата. Їй хотілося запитати, куди він ходив, але слова застрягли в горлі.

- Все добре, - прошепотів Адам, обіймаючи її. – Я тут.

 Марта знала, що брат намагається її захистити, але відчувала, що він щось приховує. Вона глянула йому в очі, намагаючись розгадати, що він задумав.

- Адаме, я тебе знаю, що ти задумав?

Адам поклав свою руку на голову Марти.

- Марто, сонце тобі не треба про це думати, все буде добре. Пішли їсти? Ти себе добре почуваєш?

- Майже, коли ти поруч то почуваю себе добре, а їсти я справді хочу, пішли. – сказала вона, на її обличчі з’явилася м’яка посмішка.

Адам посміхнувся, хотя йому було це доволі складно.

Адам і Марта пішли на кухню, щоб приготувати поїсти. Адам дістав продукти з пакетів, деякі він розклав , а деякі почав різати. Марта сиділа на дивані і про щось думала.

Марта сиділа на дивані й подивилася на Адама, який стояв біля плити. Голос її прозвучав тихо, ніби вона говорила більше для себе, ніж для нього.

Марта сиділа на дивані й подивилася на Адама, який стояв біля плити. Голос її прозвучав тихо, ніби вона говорила більше для себе, ніж для нього.

- Знаєш, я часто згадую, як ти з таким готував на кухні. Я сиділа поруч із мамою, читала книжки... Усе здавалося таким спокійним, таким правильним, — вона зробила паузу, і її погляд на мить загубився в минулому. — Пам’ятаю, як то завжди жартував, що ти можешш стати кращим шефом, ніж він, — її губи злегка здригнулися в усмішці, але сум все ще читався в очах. — Стільки років минуло, але я досі чую їх голос, ніби це було вчора.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна обіцянка , Кайла Рей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кровна обіцянка , Кайла Рей"