Читати книгу - "Сторітелінг для очей, вух і серця"

як новий континент. Картограф помилково назвав його Америкою на честь італійського мореплавця, вважаючи, що це саме він відкрив ці землі. До речі, Христофор Колумб до кінця життя так і не визнав, що це був «Новий світ», а не Індія{7}. Корінні мешканці цього материка так і залишилися індіанцями.[4]

Сьогодні люди також складають чудові міфи. У мене є друг, який у розповідях про свої пригоди під час подорожей так сильно любить перебільшувати, що окремі епізоди більше схожі на подвиги Геракла, аніж на реальний досвід. У сучасному контексті міф часто сприймається як альтернатива науковому мисленню, як щось, що не містить очевидної доказової бази, але є невід’ємною частиною культури, адже значення має не тільки те, що ми знаємо, а й у що віримо.

Для чого історіям цінності?

Люди розповідали історії з різною метою — щоб розважитися, засвоїти досвід, соціалізуватися тощо. Ці оповіді накопичували знання про нас. І значну роль у цьому процесі відіграють плітки як прояв зацікавлення однієї людини іншою. «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю...». Герой «Теорії великого вибуху» Шелдон Купер жартував про це: «Ще в початковій школі Джонсона фраза: “Шелдон Купер — смердючий фуфел” поширювалася швидше за лісову пожежу»{8}.

Про теорію пліток як одну з основ сучасного світу розповідає ізраїльський науковець Ювал Ной Харарі у книжці «Людина розумна»{9}. На його думку, група зі 150 осіб могла взаємодіяти лише на основі міжособистісних стосунків і здогадок одне про одного. Цінністю були знання і таємниці, якими обмінювалися люди. Соціологія пояснює це явище «числом Данбара»{10} — теорією, за якою людина здатна підтримувати в середньому 150 постійних соціальних зв’язків.

Але справжній «квантовий стрибок» історія здійснила, коли в людей почала з’являтися потреба взаємодіяти з більшою кількістю осіб, щоб розвивати й накопичувати ресурси. Одних лише міжособистісних стосунків уже було замало, тож об’єднавчу функцію почали виконувати «великі історії», які пояснювали, що відбувається навколо та як із цим жити. Щоб проілюструвати, як це працює, я розповім власну історію.

Я працював у компаніях різного штибу. Це були стартапи до двадцяти людей, у яких роль керівника не була обов’язковою, тому що все працювало на спільному сумлінні і прагненні отримати високі результати (такі колективи називають «командою однодумців»). Ми багато часу проводили разом, нам було просто зібратися після роботи та розважитися. Двигуном розвитку було кредо: «Росту я — росте справа», яке втілювалося через особисті взаємини.

Але також я працював у компаніях, які налічували сотні людей, і там було значно складніше. По-перше, усі працівники не були знайомі між собою. По-друге, віддаленість одне від одного давала простір для вигадок і зайвих припущень, які не завжди вели компанію туди, куди потрібно. По-третє, велика кількість людей потребувала більш узагальнених правил, до яких можна апелювати під час непорозумінь. Вони регулюють, що важливе, а що несуттєве, що доречне, а що — ні.

Саме слово «правила» викликає не дуже приємні асоціації, тому великі компанії часто вживають термін «цінності». У ньому об’єднаний увесь досвід людини за тисячі років історії. За допомогою цінностей можна зрозуміти, у що я вірю, а на основі віри зрозуміти сенс того, що роблю.

Ось, наприклад, цінності компанії Google{11}:

1. Ніхто не подбає про вас, крім вас самих.

2. Виходьте із зони комфорту.

3. Завжди придумуйте щось нове.

4. Будь-який лідер повинен інвестувати.

5. Інформація — це кров компанії.

Цінності неможливо вигадати чи списати з когось, але їх можна пізнати, відчути на собі їхню силу й перенести у власну компанію, а тоді гуртувати навколо них людей, що поділяють віру в ці принципи. Приміром, я і незнайомий мені оператор відеомонтажу матимемо дещо спільне, наприклад, переконання, що всі люди рівні у правах та не можуть зазнавати дискримінації на основі релігійних і політичних поглядів, віку, статі, кольору шкіри, сексуальної орієнтації, інвалідності чи мови, якою спілкуються. І якщо в цьому буде потреба, ми можемо об’єднатися навколо цього переконання.[5]

Крім того, цінності додають спокою, адже регулюють потенційні взаємини з групою людей. «Мій світ» стає безпечнішим, адже «я» знаю, що в мене є «свої люди», які поділяють моє життя, а отже, не зрадять і не завдадуть шкоди. Якоюсь мірою це також є моментом впізнання, про який я розповідав у вступі.

Якими бувають цінності? У книжці «Лікар та душа» австрійський психіатр Віктор Франкл, який сповна пізнав жахи життя в німецьких концтаборах, говорить, що особисті цінності є тим фундаментом, через який людина може надати своєму існуванню сенсу. (Саме цінності допомогли й українському релігієзнавцю Ігореві Козловському прожити 700 днів у полоні у так званій ДНР. Завдяки внутрішнім сенсам він пройшов крізь катування та приниження. Обов'язково прочитайте цю історію:

).

Він розділяє їх на три групи й розповідає про них історії:

Цінності творчості (насамперед робота): «Важлива не кількість повноважень, а те, як ми їх виконуємо. Проста людина, яка старанно робить завдання, поставлені перед нею роботою, не зважаючи на “непримітне” життя, є важливішою за “великого” державного діяча, який може вирішувати долю мільйонів одним підписом, але рішення якого мають погані наслідки. І будь-який неупереджений суддя оцінить таке “незначне” життя вище, ніж, наприклад, життя хірурга, якому довірили себе безліч хворих, але він виконує свої обов’язки без належного усвідомлення власної відповідальності».

Цінності досвіду (насамперед любов): «Уявіть, що в концертному залі сидить меломан, слухаючи улюблену симфонію. Його охоплюють незвичайні емоції, він відчуває особливу красу. Припустимо, що в цей момент ми запитаємо, чи має його життя сенс? Він відповість, що варто жити хоча б заради таких неймовірних митей». «Запитаймо альпініста, який бачив захід сонця серед вершин, у якого від величі природи перехоплювало подих, чи після цього він може назвати життя беззмістовним?»

Цінності ставлення (як ставитися до життєвих обставин, які неможливо змінити): «Життя також може набути сенсу без багатого досвіду. Третя група цінностей виявляється безпосередньо в ставленні людини до обмежувальних факторів свого життя. Сама відповідь людини на ці обмеження може створити новий вимір цінностей, які, безумовно, належать до найвищих»{12}.

Через які популярні сюжети втілювалися цінності? Загалом існує кілька теорій, які можуть це пояснити. Перша належить французу Жоржу Польті, який поділив світ на 36 драматичних ситуацій.

1.    Благання.

2.    Порятунок.

3.