Читати книгу - "Постукай в мої двері , Marta Nahanda "

Вранці я прокинулася, що потрібно вибрати наряд. Бо ми з дівчатами поїдемо туди вже готові та красиві. Мій образ був з чорної міні сукні та чорних туфель. Ми сіли всі в чорний дефендер. Як ми помістилися я не знаю. Ви, думаєте, що водій була Марта, але ні. Десь дівчина знайшла водія. На передньому сидінні сиділа Марта. На задньому сидінні я ,  Софійця, Ніколя та Оксана. Віка їхала в багажнику. Чому? Як сказала Марта вона договорилася. Щось витворила та мавпа. Ось і має покарання. Лілі повезло, бо вона їхала з чоловіком. А Віку брати Ліля не хотіла.
— в мене питання, — сказала я до Марти.
— слухаю, уважно вас, королево. 
— де ти знайшла водія?
— вирішила, що якщо зарплата дозволяє можна найняти водія собі. Але це тимчасово. Ви самі знаєте.
—  так, звісно ти ж нікому захисника довірити не можеш. — зробила висновок Ніка.
•Defender (з англ) — перекладається, як захисник.
— чому? можу. — сказала Марта 
— дась покататися? — радісно вигукнула Ніка.
— ні. Тобі ні. Ти на Софіїній машині мене чуть не збила.
— це випадково, ти чого заді машини крутилася? — аххахаха, випадково.
— можливо, я багажник закривала. Для чого тобі поставили дзеркало там, для краси, щоб ти милувалася собою красивою? — показала Марта на дзеркало заднього виду.
— Звісно, ой, було один то раз. — сказала Ніка.
— три Ніка! Друга була я . А третя особа—  це хлопець футболіст. Слава богу, що не перетиналися з ним, — сказала Софія коли ми вже приїхали на вечірку і виходили з машини. І тут підходить який хлопець і говорить 
— це ти... Ніка. 
— що я ?, — і тут Вероніка згадала того самого хлопця, якого збила машиною.
— ти мене чуть не вбила.
— це ти що переходить на червоне світло. І що я б ще пару разів проїхалась по тобі.
— Здається, це я люблю по людях їздити, а не ти. 
— цить, — змушувала  Марту мовчати Софія.
— не смій мене провокувати. — говорив Міша.
— що буде? — Ніка наривалася.
— побачиш.
—це ти побачиш, Олень! — і вона взяла вилила коктейль на  хлопця. Ми були всі здивовані і перестрашені.
— ти що робиш? Ти знаєш, хто я такий?!
— знаю. Прекрасно знаю. Самозакоханий, егоїст. 
Ми всі разом тусувалися веселилися. Таке враження, що це не вечірка в честь заручин. Бо я постійно зі своїми подругами, а не з чоловіком, з яким маю вийти заміж. Але я ж не вийду до цього не дойде. Вже стемніло і я залишилась одна біля барної стійки.
— хіба ти не повинна бути з своїм тепер нареченим? — запитала Софія.
— прошу вас облиште цього самозакоханого робота. Навіть у тормозів у машині є почуття якійсь. А він самозакоханий робот, який не визнає своїх помилок.
— яких помилок? — здивовано глянула на мене Марта.
— рік назад. Через нього я потрапила за решітку.  Робот самозакоханий. Він навіть не пам'ятає цього.
— ти говорила з ним про це?— поцікавилася Софія.
— про що?  він самозакоханий робот в якого немає почуттів. Машина ходяча. Може розірвати це все?  
— про кого говорим? — почувся голос Миколи за моїми плечима.
— про робота самозакоханого.
—Мія.
— ми підемо. — сказала Ніка, і вони пішли покинули мене залишивши мене з цим роботом.
— значить я самозакоханий робот, який не визнає своїх помилок.
— так. 
— ходімо, потанцюємо.— запропонував хлопець.
— не хочу, я з тобою танцювати.
— Якщо я скажу, що це потрібно заради договору, Міє?
— не називай мене так! Зрозумів? 
Ми вийшли на середину танцювального майданчику. І заграла пісня «Ти є та»
—  красива пісня .
— так, якраз про нас. 
— точно не про нас.
—  файна пісня, — біля нас танцювали моя сестра з моїм зятем.
—якраз про тебе.
— ти без мене дихати не можеш? — вони занадто милі.
— звісно, без твоїх я тебе вб'ю, чоловічку. Таке враження, що наче хочеш мене вбити.
— чому наче? Я говорю це серйозно, — нічого дивного. Особливе кохання Лілі до Дмитра. Після танцю ми розійшлися хто куди. Наче втекли одне від одного. Але через хвилин сім ми стояли разом з його дядьком 

— Микола, я ніколи не прийму в невістки цю...
— а нічого що я тут, ви вже вечірку сьогодні провели.
— що є то є. Я піду попрощаюся з гостями, — чоловік пішов. І слава богу.
— правда, я не можу. Ти просто сидів і мовчав.
— Що я мав сказати?
— хоть щось. І відвези мене додому.
— а гості? З ними не попрошаєшся?
— впевнена, твій дядько впорається. І без мене. Так, що поїхали.
На наступний день після вечірки. Ми з дівчатами зібралися їхати у кафе і Ніка ходила і нас знімала і ставила свої питання. Журналіст такий журналіст.
— Софія, ким ти бачиш себе через десять років?
— відомою співачкою та матір'ю чотирьох дітей, — ахахах чотири дитини. Вона з ними не витримає.
—ого.Чотири дитини — це серйозно, — шоковано сказала Марта.
— ти не огокай краще скажи якою будеш ти .
—  власником архітектурного бюро імені Серкана Болата. Я поверну, те що втратила через Олександра Нільсона. А потім його вб'ю.
— Мія, ти? — запитала у мене Вероніка.
— моє майбутнє зруйнував Микола Шапаренко.
— я про мрії питаю.
— мої мрії зруйнував Микола Шапаренко..
— ти зараз серйозно?
— сідайте в машину краще. Я голодна, як пес.
Ми рушили у кафе. Сіли за вільний столик замовили кави .
— люблю суботу це найкращий день, — тут мою розмову порушив мій телефон — це дзвонив Шапаренко. Я збила.
— і так на чому я зупин... Та вистачить звонити, якщо не беру, то я зайнята.  Сьогодні субота.
— що ти робиш? — запитала Ніка.
— блокую, негідника.
— дивне у тебе відношення до свого нареченого. Нагадує мене на початку шлюбу з Дмитром. Може у вас фіктивно все, а нам не признаєшся? — відколи моя сестра стала такою розумною?
— перестань нести дурниці. Я проти фіктивних стосунків, — збрехала я, але це була частково правда.
— це ти дурниці.
— Маріє, де твій телефон? — звідки він тут?
— у нього вихідний.. 
—що? — він що глухий?
— те що, чув. Якщо ти забув, Колясику, то я тобі нагадаю. Ми з тобою домовилися, що у суботу ми проводимо з друзями або ж на самоті. 
— сьогодні ти мені потрібна. Буде вечеря. Ходімо, — Микола подав мені руку, але я її проігнорувала. 
— ти знущаєшся?
— в мене вихідний. Нікуди не піду.
—он як? 
— так! Саме так.— Я не встигла зрозуміти, що твориться, як Микола взяв підняв мене і поніс мене кудись.
— Микола, а ну пусти мене, - кричала я та била його кулаками по спині, — я подам на тебе в суд, самозакоханий робот, пусти мене, —  кричала я йому, і досі била його по спині. Він запхав мене в машину. Ледве. Я копала ногами. А коли він обходив машину, я намагалась відкрити двері. Закрив падлюка.
— що ти робиш ? Ти..
— так, я
— ти егоїст, самозакоханий робот, який...
— не визнає своїх помилок. Це ми вже проходили давай щось нове.
— я ненавиджу тебе
— наші почуття взаємні, панночко.
— куди ти мене везеш?
— на вечерю.
— я тобі нагадаю це
— потрібно запам'ятати, що ти злопам'ятна.
Ми прийшли на цю вечерю. Я сіла замовила собі їсти. Микола зробив те саме.
— з ким ми вечеряємо?
— з моєю колишньою та її нареченим, — подавилася я водою, яку пила. Нехай радіє, що не виплюнула на нього 
—  Попередити не міг?
— я дзвонив.
— як я виглядаю? Нормально.
— неперевершено. Ти перша дівчина до якої мене преревнувала Лорена.
— її так звати?
— так
— що за імена придумали ідіотські.
— Колясику, привіт, — Що за Колясику? Спокійно Маруся все буде добре. Нічого не буде добре. Головне пережити цей обід, —  а це хто? - вона подивилася на мене ніби вона королева Єлизавета.
— Я Марія, дизайнер ви?
— я Лорена спортивний журналіст.
— дуже цікава професія, моя сестра теж спортивний журналіст. Якому спорту надаєте перевагу?
— гонки, обожнюю їх.— якщо вона обожнює Дмитра, то це буде великим співпадінням.
— правда і за кого вболіваєте?
— скоріше за все ви його не знаєте.
— скажи нам цікаво, — підключився вже Микола.
— добре, є такий гонщик Дмитро Булатов, — І в цей момент я повернулась водою. Вдруге.
— зя.. Дмитро я знаю його дуже добре. 

— він такий красивий. Якби не мала нареченого вийшла за нього, — Ну нє. Зовсім обнагліла
— боюся в тебе немає шансів.
— як проходить підготовка до євро? — вирішила поміняти тему Лорена.
— все дуже чудово. Дякую, що запитала, Лорено. — сказав мій наречений.
— Марічка, ти не цікавишся спортивним життям Колясика? — Боже як бісить це її вимова Колясика.
— з чого ти взяла? А в тебе не вийшло затягти Дмитра в ліжко, хочеш і його в свої лапи запхати. Ой, в тебе ж вийшло тільки не на довго.
Я бачила, як вона бісилась, що не мала, що сказати. Бінго. 
— ти преревнувала Дмитра до мене?Боже, яка вона ідіотка.
— Дмитра ні, а свого нареченого так, — Звісно я збрехала. Я і ревнувати та ще й шапаренка та ви що? А в цього вже посмішка на всі 35 зубей і пофіг що їх тільки 32, — Колясику, відвези мене додому скучно стало.
— поїхали, хорошого вечора. 
Ми встали зі столу і вийшли. Та сіли авто.
— ти приревнувала мене?
— ні
— але ти сказала
— мало, що я сказала. Я багато можу чого сказати.
— ти закохана в Дмитра?
— ти долбойоб? Він чоловік моєї сестри. Не хочу, щоб сім'я, якої кохання росло на наших очах зруйнувала якась Лорена. В одну мить.
— ми приїхали.
—дякую, що привіз мене в офіс, — Я зайшла в будівлю. Так інколи ми працюємо в суботу. Мене одразу зустріла Меланія, вона ж Мело.
— швидко до шефа. Він там Марту  відчитує, де ти є, — сказала асистентка Марти. 
— я прийняв рішення. О, явилися пані Маріє, —  коли я зайшла в кабінет бос говорив саме це.
— добрий день.
— де вас чорти носить? — здається, що Борька злий.
— сьогодні субота. Могла взагалі не прийти.
— але ви повинні за ваші пропуски. Але більше такого не буде. Я прийняв рішення і не зміню його. Два роки назад ви були тут босами. І ви думаєте, що можете робити, що вам заманеться. Тому, я вирішив 
— і яке ж ти рішення прийняв? — перебила Бориса Марта.
— мені аж стало цікаво. — сказала я.
—ви зі своєю подругою безвідповідальні. Тому я вас звільняю, — я подивилася на Марту, яка стояла поруч і холоднокровно дивилася на шефа. Через мене звільнили нас обох. Подумати тільки можна мене звільнили через фіктивного нареченого.