Читати книгу - "Улюблене "Чудовисько", Janesk"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
***
Якось сидячи на кухні і насолоджуючись приготовленою Аберфордом кавою, готував він її, до речі, чудово, ми почули звуки, що долинали зовні.
— Хто там розшумівся? — насупившись, я поставила чашку з ароматною кавою на стіл. — Та ще й так рано…
— Це за тобою й гадати не треба, — все ще поравшись біля плити, сказав господар печери. — Рятувати тебе прийшли. Чесно сказати, думав вони раніше наважаться.
— Але ж ви уклали договір!
— Ви, люди, на відміну від нас, не вмієте стримувати слово… Ех, таки треба було договір на папері підписувати, сподівався на чесність, знав же ж… — важко зітхнувши, крилатий зняв зі сковорідки останній млинець на тарілку.
— І взагалі хто сказав, що мене рятувати треба? — надкусивши млинець, я дивилася на Аберфорда. — Це чудово, у тебе безперечно талант! У нас у замку жоден кухар на таке не здатний, а це ж прості млинці!
Усміхнувшись мені, дракон неквапливо попрямував до виходу. Кинувши сніданок холонути, я швидко попрямувала слідом за ним. Але Аберфорд зволікав і не став виходити з печери відразу, а сперся об стіну і почав спостерігати за тим, що відбувається. Наслідуючи його приклад, Я повернула голову до виходу і побачила як лицар у сяючих обладунках, морально налаштовувався на майбутній бій. "Де ж тебе раніше носило, горе-герой?" — придушивши смішок, хитнула головою, відганяючи цю думку. Метушня припинилася, звуки копит наближалися.
— Гей, чудовисько, виходь на битву! — почувся сповнений ентузіазму голос лицаря.
— Давай повернемося назад і вдамо, що нікого немає вдома? — обернулася я до Аберфорда.
— А як же пізній рятівник? — наблизившись, він глянув на мене теплим поглядом.
— Я вже говорила, мені й з тобою тут добре, — погладивши його лускату голову, я притулилася до неї.
— Я прийшов забрати принцесу додому. Ну, виходь, я викликаю тебе на чесний поєдинок, — не вгавав горе-рятівник.
— Вже біжу… Ага, зараз! Робити мені більше нічого, до того ж, у мене від вас і вашої «першосортної і породистої» конини, живіт пучить, — останні слова він промовив, посміхаючись у всі зуби.
— Май совість, я промчав сотню миль і вбив сотню ворогів, поки дістався сюди. Я повинен врятувати принцесу!
— Співчуваю, нічим допомогти не можу. І взагалі, у мене справи, я зайнятий.
— Я зобов'язаний! Це для мене честь, врятувати прекрасну принцесу від страшного звіра, — лицар перейшов на ораторський тон.
— А-а-а-а-а, врятуйте мене! — заволала я на весь голос. — Якось нудно у вас відбувається обмін «люб'язностями». Давай закінчувати, там кава вже охолола. — додала пошепки на вухо Аберфорду.
— Виходь негайно, чудовисько! — лицар почав виймати меч.
Зітхнувши, мій дракон подався до виходу. Опинившись на галявині, він розправив свої величезні крила і випростався. Лицар, у свою чергу, втиснувся в сідло від цих рухів, але швидко схаменувшись, почав махати мечем з боку в бік. Аберфорд, мабуть, згадавши, що може налякати вогнем, злетів угору і відкашлявшись, випустив струмінь вогню, що пронісся прямо над головою лицаря.
— Приціл барахліт, не порядок… — посміхнувшись, крилатий зробив віраж і, рухаючись просто на нещасного лицаря, виплюнув ще один струмінь вогню.
Але горе-рятівник ухилився. На жаль! Тому Аберфорд зробив ще один маневр у повітрі і вихопив меч з рук рицаря. Його кінь став дибки, скинувши бідолаху з сідла. Скориставшись ситуацією, дракон випустив палаючу сферу прямо в лицаря. Останньому нічого не залишалося, як помчать слідом за конем, при цьому викрикуючи щось про страшну помсту.
— Що за лицарі нині пішли, ніякого натиску, витримки, а про підготовку я взагалі мовчу, — обурювався Аберфорд, заходячи назад у печеру.
— Та годі тобі, так навіть краще! — погладивши його по спині, додала: — Думаю, ми його не скоро тут побачимо.
— Це точно! — сміючись у весь голос, ми попрямували на кухню, доїдати охоловший сніданок.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Улюблене "Чудовисько", Janesk», після закриття браузера.