Читати книгу - "Легка пробіжка, Сергій Клемін"

– Ми скоро будемо на місці! – продовжувала тріумфувати Лінда.

– Так, ти маєш рацію.

Гаррі відчув, що в нього відлягло від серця.

Машина тепер мчала, як лань. Лінда помітила, як неподалік краю дороги бігли підтюпцем кілька людей. Це були молоді люди в спортивних костюмах, які, однак, бігли, наче з останніх сил, задихаючись і відкашлюючись. Поки машина проїжджала повз, Лінда їм щось радісно крикнула, але вони не звернули на неї жодної уваги, наче «крихітка» була машиною-невидимкою. Втім, індиферентність цих людей не збентежила Лінду. Дивно було інше. Єва досі, ДОСІ не брала слухавку, хоча Лінда їй дзвонила і вислала вже десяток SMS-повідомлень.

– Бачиш, які вони молодці. Ведуть здоровий спосіб життя, – зауважила вона.

Гаррі дивився на дорогу.

– Кожному своє, – тихо буркнув він.

– Нехай це прозвучить банально, але рух – це життя. Ти надто довго сидиш за монітором. Мені здається, тобі теж не завадило б робити ранкові пробіжки.

Гаррі посміхнувся. Сидіти годинами за комп’ютером було його роботою. До того ж, зараз був не найкращий період, щоб зайнятися чимось ще. Лінда це чудово розуміла. Якщо він почне бігати, це не принесе додаткових коштів сім’ї, а вони в найближчому майбутньому планують завести дитину. Отже, ранкові пробіжки доведеться перенести на невизначений час.

– Лінда, ти ж знаєш, у мене справ по горло.

– Знаю, але малорухливий спосіб життя…

Гаррі не дав їй договорити.

– Будь-яка робота має свій темний бік.

Але Лінда, не вгамувалася.

– Пам’ятаєш, як у Льюїса Керролла про Алісу в Задзеркаллі? Чорна Королева повинна бігти щосили, щоб залишитися на одному місці, і бігти вдвічі швидше, щоб опинитися в іншому. Ми теж повинні з тобою бігати, щоб зберегти наше здоров’я, і бігати вдвічі більше, щоб покращити його.

– Ну, я не знаю.

– Я обіцяю бігати разом із тобою.

Гаррі глянув в заднє дзеркало, в якому зникали «спортсмени».

– Здається, вони там усі курці. Бачиш, як задихаються?

– Так, я теж помітила. Пізно зрозуміли, що куріння шкідливе, а бігати корисно.

Вона щиро посміхнулася і поцілувала Гаррі в щоку.

«Крихітка» рухалася містом, яке потопало в зелені. По обидва боки головної вулиці вистроїлися невисокі, але доглянуті будинки, наче за шаблоном пофарбовані в білий колір. Школа, кілька магазинів і міська ратуша жовтіли на тлі вечірнього сонця. Оазис Хілл здавався настільки маленьким, що мав майже іграшковий вигляд. Лінду тішило одне – місто було досить тихе; навіть надто тихе. Втім, було щось у цьому й лякаюче: людей надворі було підозріло мало. Деякі з роззяв проводжали «крихітку», важкими, непривітними поглядами, ніби на обличчі у них було написано: ми з’їмо кожного з вас, але трохи почекайте. Дивно було й те, що у місті зовсім не було машин. Ніде жодної машини. Гаррі намагався їх знайти, але не побачив жодної поліцейської, навіть швидкої. Він спіймав себе на думці, що, можливо, так збіглося, вони просто не зустріли їх на шляху, але це не означало, що місто зовсім позбавлене машин.

Проїжджаюча «крихітка» посеред міста виглядала, наче прибулець з далеких зірок. Деякі мешканці з подивом дивилися на її форми і номери. Все це було надзвичайно дивно.

Несподівано Volkswagen довелося зупинити. Дорогу перетинали кілька людей. Гаррі озирнувся. Люди впали, наче з неба, висипалися десь із-за хмар. Вони не злякалися. Здавалося, що вони взагалі не висловлювали ніяких емоцій. Гаррі ладен був присягнути, що їх ще не було півхвилини тому. Він зазвичай дуже уважно стежить за дорогою. Звідки вони з’явилися –загадка. Втім, люди швидко ковзнули за ріг і зникли.

– Сьогодні, мабуть, якийсь день загального міського забігу, – підсумувала Лінда, визираючи з машини.

– Чорт із ними. Добре, що ми майже приїхали.

– Так, любий, – кивнула вона.

Маршрут на карті закінчувався біля 24 будинку на Квітковій вулиці. Вони зупинили машину, вийшли з речами, натиснули на дзвінок, однак, приїжджим ніхто не відчинив двері. На ганку біля двоповерхового дерев’яного будинку з двосхилим похилим дахом, пофарбованим в білий колір, лежала невелика записка. У ній Єва писала про те, що рада приїзду Лінди, її самої зараз немає вдома, але Лінда може взяти ключ під килимом і заходити до будинку. Можна вільно розташовуватися. Хазяйка прийде пізніше. Звичайно, виглядало все це дивно, але нічого не вдієш. Вона взяла ключ, відчинила двері і вони обидва почали заносити речі до будинку. Коли на вулиці стемніло, у вікнах сусідніх будинків засвітилися яскраві вогники, наче розсипи мерехтливих зірок, Єва повернулася додому. Вона з’явилася за плечима Лінди, майже раптово, ніби і не покидала цей будинок.

– Лінда, нарешті ви доїхали, – задзвенів голос Єви, – я дуже рада, що ви тут. Ви тут – разом із Гаррі.

Вона обійняла Лінду зі щирою усмішкою, тим самим розтопивши останні нотки гніву Лінди.

– Єва, слава богу, ти вдома. Ми почали хвилюватись, де ти.

– Я цілий день була за містом. Вибач, телефон зламався, я не могла відповісти.