Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Першою парою була вишка. Математику Ясмін любила, бо та завжди легко давалась. Логіка, теореми, чіткі правила. З числами було легше ніж з людьми.
Розвʼязуючи біля дошки диференціальне рівняння відчувала, як пече між лопаток. Це трохи збивало, змушувало руку з чорним маркером завмирати й робити похибки, що виглядали дивно з її ідеальним почерком.
Раз у раз оберталася, кидала обережні погляди, та впіймати когось за розгляданням не вдавалося. В голові крутилася шалена здогадка, кому міг належати настирливий погляд, та Стас не звертав жодної уваги. Сидів собі на задньому ряду, щось почеркував на аркуші паперу й зрідка криво посміхався.
Минуло два місяці з того вечора… Вуста обпекло згадкою про невинний, та чомусь такий незабутній поцілунок. Захотілося доторкнутися пальцями до губ, навіть рука смикнулася, та це було б дивно. Дуже не хотілося виглядати дивною…
Рішення рівняння самостійно просилося на дошку, лише встигай записувати рівненькі рядочки.
Це було лінійне рівняння з частинними похідними, й воно заспокійливо діяло на трохи розбурхані уявою нерви. В математиці все просто. Є відоме й невідоме, а також залежності між ними. Вирішуючи залежності, оперуючи відомими значеннями, знаходиш невідоме. Нема місця сумнівам, здогадкам, хибним рішенням. Є тільки вірне й невірне, нулі й одиниці, плюси й мінуси… і цілий всесвіт, побудований на простих зрозумілих істинах. Аби ж так було і з почуттями!
Ясмін не розуміла себе. Бо ж їй той Стас зовсім і не подобався! Бо був зірковим хлопчиком, захищав честь універу усюди, де треба й не треба, а також займався кікбоксингом і всіляко це демонстрував. Вона не любила таких… Яскравих? Помітних? Хвилюючих?
Так, він їй зовсім не подобався, тоді чому ж ніяк не могла викинути з голови от уже два місяці той його поцілунок?
Маркер рипів все гучніше по дошці, аж доки не зупинила себе. Легше! Треба легше! Не то видасть себе з головою. Була впевнена, що як тільки дасть слабинку, Стас одразу зрозуміє, наскільки хвилює її його присутність.
Записати б ці всі бентежні почуття в невідомі змінні, окреслити думки у відомі й розрахувати себе як задачку, може тоді в голові б прояснилось?
Після пари мала зібрати всіх для оголошення від деканату, тому попросила групу затриматися в аудиторії.
Сиділи тихенько, доки говорила. Намагалася не дивитись на Нього, та як відвертала голову в інший бік щоки обпікало від надмірної уваги, от тільки піймати погляду не виходило. Вона ж не марить?
Далі вперед вийшла Ліна, широко усміхнулась Ясмін, а потім і всій групі.
— Маю для вас дещо крутезне! Памʼятаєте, ми думали як гарно і зі смаком завершити рік? Ми таки станцюємо вальс! Моя тітка згодилась поставити танець. Прийде в пʼятницю після пар і там вже все обговоримо. В перший день весни. Хіба не романтично? Бути треба всім, супер, що в нас порівну хлопчиків і дівчаток!
Реакція була різною, та більшість хотіла танцювати. Ясмін же й оком не повела. Це обговорювали раніше, та й врешті яка різниця? Тато все дитинство водив її на бальні танці. І хоч з тринадцяти років вона не танцювала, все ж нічого складного в цьому не бачила. Як треба, то й станцює.
День вже майже закінчився. Журнал групи, десяток тек і стос чистих аркушів, які передала знайома з деканату на кафедру, відтягували руки.
Хотілося їсти, відпочити за чашкою кави з новою книгою Пратчетта й добити нарешті реферат по логістиці.
Двері аудиторії, повз яку проходила, різко смикнулися й зупинилися прямо перед носом. Залишилась ціла, от тільки від несподіванки дригнули руки й білі чисті листочки поїхали з акуратної стопочки на підлогу.
Підтисла губи й трохи нахмурила брови. Двері зачинилися й перед очима раптом постав той, хто так само безцеремонно вривався і в думки.
Стас завис, глянув з-під лоба, а тоді нагнувся і швидко підійняв аркуші. Підійшов ближче, аби покласти їх назад.
Треба б, мабуть, щось сказати, от тільки що?
Довгі гарні пальці обережно поклали листочки, ніби ненароком задіваючи косу на плечі. Як і того вечора… Погляд очі в очі й повітря раптом загусло. Вдихи ставали дедалі важчими. А ще знову та дивна тиша, яку нестерпно захотілося порушити.
Чому він не йде? Прикував до місця своїми гіпнотичними очима і її не пускає.
— Ти щось хочеш запитати? — видавила з себе спокійно, хоча всередині вирувала буря.
Хлопець був вищим, тому доводилося задирати голову. А це вже вражає, бо і вона не маленька. Його волосся кольору шоколаду гарно спадало на симпатичне обличчя. Це законно, бути таким… гарячим? Власні думки лякали.
Ясмін і сама хотіла б запитати, чому так довго ігнорував, а зараз раптом припинив. Вона ж ловила на собі його чіпкі погляди ці два місяці, хоча ті одразу зникали, варто було повернути голову. Міг би як завжди просто пройти мимо.
— Хочу… так… дуже хочу… — прочистив горло і якось хижо ковтнув, а потім посміхнувся. — Але не варто.
Його біла футболка під чорною стильною кофтою приковувала погляд. Ну не в очі ж йому весь час дивитися, вірно?
Парубок поворухнувся і Ясмін з полегшенням та ледь вловимим смутком очікувала, що він от-от піде й продовжить не помічати, та Стас зробив ще один крок до неї. Навис, ніби грозова хмара над головою. А вона ж без парасолі. Аби не захворіти! Ним не захворіти…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «( Не ) закохані, Наталія Косенко», після закриття браузера.