Читати книгу - "Деймос і таємниця маски, Деймос Міллер"

- Деймосе! - крикнув Фобос.

Це було останнє слово, що той почув. Він опинився у невідомому місці. Там не було нічого. Лише білий нескінечний простір. Але він дивно глючив. Раптом Деймос побачив якусь дивну чорну істоту. По її вигляду не можна було сказати як вона налаштована, але хлопець відчував, що вона, він чи воно добре. Він навіть не встиг оком блимнути, як вона опинилася перед ним.

Деймос побачив її чи його очі. Вони були у трохи дивному положені, але тут усе дивне, тому він і не здивувався.

- Будь обережним, Деймосе... - сказала вона дуже лагідним і ніжним голосом.

Потім він зненацька прокинувся. Деймос побачив білі стіни та інші ліжка і зрозумів, що він знаходиться зараз у лікарні й побачив, що на нього дивиться незнайомий чоловік у масці, зрозумівши, що це лікар.

- Він отямився. - сказав чоловік. - Сер, з вами все добре?

Деймос не всиг відповісти, як до нього підійшов Фобос.

- Як ти, друже?

- Наче все нормально, але все розмите, майже нічого не бачу... - відповів товариш.

- Не хвилюйтеся, Ви втратили свідомість і Ваш друг врятував Вас, зателефонувавши нам у лікарню. - відповів лікар. - А зір Ви повернете через дві або три години.

Деймос був дуже вдячним своєму другу. Він сам йому нічого такого хорошого не робив, всього лише подарунки дарував на день народження.

-Дякую, Фобосе, ти найкращий друг, про якого можна тільки мріяти!

- Дякую, ти теж, брате.

Настала хвилина тиші. Ніхто не міг мовити, навіть словечка.

-Вибачте, але Ваш час вийшов.  потрібен відпочинок.- звернувся лікар до Фобоса.

- Добре, друже, я піду, а ти не нудьгуй без мене, окей?

-Окей.

Минуло чотири години. Вже був вечір. Деймосу пощастило, що його ліжко стоїть біля вікна й він побачив чудовий захід сонця. Як, раптом хпопець почув голоси, які доносилися біля входу до палати.

- У Вас п'ять хвилин... - почувся чийсь голос.

Потім до кімнати зайшов Фобос. Хоч, у нього на обличчі й була маска, але Деймос відчув, що той був схвильованим.

- П-привіт, д-д-друже. - відповів Фобос, заікаючись.

- Привіт, щось сталося?

- Т-та, ні, т-т-ти чого?

-Розповідай, що сталося, я тебе знаю вже як два роки. Ти мене не обдуриш. - відповів Деймос.

- Д-добре, зараз р-р-розповім.

- Тільки, будь ласка, не заікайся, все добре.

- Окей. - відповів Фобос. - Я зареєструвався на сайті знайомств під твоїм нікнеймом.

- Так, Деймосе, спокійно, можна все вирішити словами...  - заспокоював себе хлопець. - У мене до тебе одне питання, Фобосе. Навіщо? Я ж і так дівчину не шукаю.

-Вибач, я знав що ти так відповіси. Просто послухай мене. Мені шкода тебе, бо ти зараз у лікарні та я вирішив тебе розрадити, щоб тобі не було сумно, коли мене немає поряд с тобою. 

Деймоса це здивувало. Та він не любить знайомства через Інтернет. Але він вирішив підіграти Фобосові, щоб він не виглядав занадто тупо.

- А мені писали? - відповів хлопець

- Так, звичайно! Десь сотня листів!

-Багато, але я почув, що лікар сказав тобі, що в тебе п'ять хвилин. А вже три.

-Я знаю, та я віддам тобі той акаунт. Почитаємо те що встигнемо. - відповів Фобос.

Вони встигли прочитати десь двадцять листів і нічого цікавого не побачили. Лише однотипні повідомлення по такому принципу : "Привіт, Деймосе, я твоя підписниця і я тебе люблю" і багато сердечок. Але через годину пошуків він зацікавився одним листом. Це був лист не по типу минулих, а інший. Реально цікаве повідомлення. Там було написано : 

"Привіт, Деймосе, вибач якщо я тобі заважаю зараз, але я б хотіла попросити, хоч, би хвилинку твого часу.

Я не пишу тобі, щоб зізнатись у коханні, а для того, щоб просто поспілкуватись.

Але для початку, я б хотіла написати свою біографію.

Мене звати Деміна, мені 15 років. Я дуже люблю малювати. Особливо у електронному варіанті. У мене є власний стілус ( якщо ти хочеш побачити мої роботи, подивишся мої аватарки, звичайно там не всі, але якщо хочеш, можу і так відправити ). 

Також у мене є кішка - Барона. Вона чорного кольору, і на її спині є біла пляма у вигляді серця. У неї зелені очі.

Наче, це все і я сподіваюсь, що ти захочеш спілкуватися зі мною."

Деймос прочитав цей лист і він відчув якесь відчуття, про яке ніколи раніше не знав. У нього швидше забилося серце і він хотів їй відповісти, але не зміг. Він боявся. Він боявся її реакції. Що вона йому відповість? Що їй відповісти? Як їй відповісти? Хлопець задавав собі запитання, на які сам не міг відповісти. А потім зрозумів. Він зацікався нею. Він вперше у житті реально зацікавився кимось. 

Потім через декілька хвилин він їй все таки відповів :

-Привіт, Деміно! Мені сподобалася твоя біографія і я згоден спілкуватися з тобою.

Не минуло і хвилини, як хлопець отримав відповідь :

-Дякую, що ти згодився. Так от. Я хотіла у тебе запитати. В тебе є домашній улюбленець?

- Так! Звичайно є. Це кіт і його звати Пушок.

-Вау. Пушок... Таке прикольне ім'я)

Вони переписуються вже три години. І виявл'яється Деймос ще більше нею заціквився. Вона точна його копія. Тільки іншої статі.

Він дізнався, що вона багато вчиться і ходить на гуртки з англійської та французької мов вже, як три роки. І у неї була смішна ситуація : вона так захопилася вивченням мови, що аж двічі переплутала гуртки. Але вона запізнилася на заняття.

Минуло декілька годин.

- Що ж, Демосе, - пише йому Деміна. -  Ми за три години дізналися про один одного більше чим можна!

- Так! І вибачай, мені зараз трохи не зручно зараз переписуватися, просто я зараз у лікарні.

- О Господи! З тобою усе нормально?! - питає зхвильована дівчина.

- Та, усе добре, просто в мене... - і тут Деймос не придумав що відповісти. Чи йому сказати, що у нього на руці з'явився невідомий символ, з якого почала литися кров і він втратив свідомість, і він бачив галюцинації тому він зараз у лікарні? Ні звичайно. Треба щось придумати. - В мене... просто... сильний кашель, грип, розумієш?