read-books.club » Поезія » Зібрання творів 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів"

216
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зібрання творів" автора Василь Стус. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 105
Перейти на сторінку:
поле спочива, дозрівши

Дівочими грудьми, немов плодами.

* * *

Щоб я не знеміг од щастя.

В руйнівному ритмі,

Щоб радість мене виповнювала —

а не втоляла жагу,

скажи, що прологом ночі

буває вечір. І потім

ще ж день пригаса!..

Додам я:

— Хай буде це наша ніч.

ВЕСНЯНЕ

Усміхаються глобусові

Школярі на уроках,

І сонце,

Неначе глобус,

Усміхається школярам,

А за вікном

Реве повесіння,

Вантажене снігом і кригою,

Та лісом тріск іде —

Нові проростають проліски.

* * *

1

Я чую — враз зірвусь. Риданням поночі.

І перетягну горло, мов жгутом,

затисненим в кулак промінням місячним.

Затихни. Все одно поганий друг —

твій крик самотній.

В вікні пливе подвоєна ріка

мого прощання. Синь стає густою,

аж фіолетовою. І рушають зорі —

черлено-ярі п'яні близнюки.

Помру — дорання. Вліво заплива

моя кімната. Коситься вікно.

І так, як місяць утіка з-за хмари,

з-під брів мої важкі втікають очі.

Уже моє загоготіло небо.

У пару пневматичних молотків

ударило. Спливають сосон крони,

мов однокрилі ворони — в пітьму.

І залоскоче серце язичок —

маленькою блакитинкою. Раптом

набухле серце підійде під груди,

ти — між землею і його биттям

затиснений, і вдаришся, мов птаха,

заломиш груддям рятівне крило.

Земля моя! Красо моя! Вкраїно!

Віддаленів твій обрій. Відгримів.

Ти ніби й є. Але тебе немає.

Так ніби кратер залива грозою.

Востаннє перехлюпнулась ріка

мого прощання.

2

На дальнім березі — високі тіні.

Високі сосни. І високий крик.

І полум'я промовистий язик

тріпоче полотном, палахкотіє

від жовтого до ярого і до

блакитно-синього. Стоять старцями

і остигають чорними серцями

високі тіні. Дивно-невідомі.

Ось Порив твій. Ось Розпач. Ось Сльоза.

Ось Меч. А це — Зневіра. Це — Завзяття.

А це твоє прочорнене Прокляття.

Воно зіп'ялося, щоб гримкотіти — завтра.

Стоять Пересторогою. Стоять

близ домовини — мов почесна варта.

Їх не минуть. Тож — не втікай, не варто.

Ще — кілька слів напутніх, як проклять.

Я наближаюсь. Я пливу. Я слухати

вас буду, предки. Говоріть мені,

чи задаремно розколовся гнівом,

чи задаремно забаглося вщухнути.

Кажіть мені. Я слухаю. Я весь

востаннє виважусь на спізнених порадах,

на нових кривдах і на ваших правдах.

Мені — нелегко. Таж і вам — невесело.

ДОДОМУ!

В ілюмінаторі

вже труби заводські

і терикони —

головою в хмари.

Аеродром!

Спалахують пожари

далеких домен.

Вже крила вечора

відлопотіли.

Замріли зорі.

День гойднувсь і згас.

А ти гориш,

ти твориш, вічно поривний,

о залізнобетонний

мій Донбас!

Йдем на посадку…

Спраглими грудьми

розкрилений

літак на землю падає.

Я скучив за тобою,

рідний мій,

моя важка,

моя вагома радосте.

* * *

Ми не перші, і не останні

Під розгойданим небом стали…

Ми добою до бурі поставлені

Лицями славними.

Як могутні дуби-запорожці,

Нам кремезними бути хочеться..

Молодий у борні не поточиться —

Молодий повен моці!

Лиш високого неба,

Тільки б льоту високого —

І спочину не треба,

Ані спокою.

Дружньо линути раді ми,

Занедбавши поради,

Проміж звичними правдами

До незвичної правди.

Юнь вируюча! Молодосте!

Нерозважний Ікаре!

Виростаєш ти гордістю,

Літами караною.

Хай не перші і не останні —

Та завзяттям серця насталені…

У міжзорря! До дальніх гаваней

Вирушаймо!

СВІТАНОК У ЛІСІ

Щось бризнуло попереду,

Наринуло і вдарило

У груди подорожнього.

Заледве голубим струмком

Бринів поранок між дерев,

А зараз повінь зринула

І ліс заворожила.

І солов'ї, по горло в ніч

Загорнені, почувши шум

Світання, захлинаються,

аж згіркло в горлі.

Бреде в ранковій синяві

Світанний гомін. Дерева

Стоять, мов коні, що прядуть

Сполохано ушима.

Їх вітер скоро осідла,

І довгі поводи напне,

І пустить чвалом. Зустрічать

До себе сонце в гості.

* * *

Захмелів землею дуб,

Захмелів коньячним духом,

Почорнівши од натуги,

Золотавіє од дум.

Запорожець — нелинь-дуб

Край борів отаборився.

Дідьком гнаний, вітер нісся,

Шарпав крону, в дупла дув.

Дуб, важкий, неначе дзвін,

Облітає у дзвіночках.

Тільки мало дня і ночі,

Щоби видзвонився він.

Мало років і століть,

Мало зим і хуги мало,

Аби геть пооблітало

Листя із козацьких віть.

Мало років і століть,

І зичливості, і злості.

Він стоїть, простоволосий!

Вітер дме, а він стоїть.

Вітер дме, а він стоїть.

І пірнувши, наче в віру,

В небі горнім, в небі зірнім,

Як вогонь палахкотить.

Наче сонце ще до дня

Свого вершника пускає.

Золота корона сяє.

Тільки — вершник — без коня.

Синій коню! Долинай.

Тільки скоро! Долинай.

Бачиш — поруб? Долинай.

На сю пору.

* * *

Нашорошений пролісок —

Ніби зайчик уважний

До вітрів і до шереху

Розвесіння гіркого!

Нашорошений пролісок,

Туги синій вістуне,

Годі смутку! Землі пора

Молодою квітчатись!

Нашорошений пролісок,

Зупиняй подорожнього,

Хай схиляє чоло своє

У доземнім поклоні.

Нашорошений пролісок —

Мов дитячий несмілий крик:

Бути радості на землі,

Доки проліски дзвонять.

* * *

Їй-богу, так, напевно, має бути,

Щоб наступала ніч і день згасав.

1 2 3 4 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів"