Читати книгу - "Омріяний Рим"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Звісно, Вару слід було б серйозніше ставитися до цих людей. Хоча й причину його самовпевненості також легко зрозуміти, адже він мав у своєму розпорядженні велике військо й передові військові технології. Водночас стародавні германці не славилися вишуканістю. Таціт, пишучи про них із неабияким захватом, згадував, що для них щоденним обов’язком було прокинутися пізно, а увечері напитись ячмінного пива. Скупавшись у теплій ванні, вони вирушали на чергову пиятику, що завершувалася бійкою або дружнім розбиванням голів. Вони вбирались у штани (варварський одяг), натирали своє руде волосся маслом (на відміну від римлян, які вірили в ефективність шампуню з оливкової олії) і доволі безладно ставилися до життя. Як стверджує Таціт, германці проводили свої дні в лінощах і не бажали заробляти працею те, що можна було награбувати в битві. Згідно зі стереотипом, що закріпився за цим народом багато віків тому, їхній настрій варіювався від надмірного, як правило, підкріпленого пивом, піднесення до стану тевтонської понурості.
Вони не мали такого ефективного озброєння, як Варове військо: через брак заліза в них було обмаль мечів та списів. Щоправда, вони мали списи, що звалися фрамеї — їх використовували для ближнього бою. Однак більшість германців були озброєні лише камінцями, і, якщо навіть могли кидати їх на разючу відстань, ці знаряддя годі зіставляти з римською метальною зброєю. Небагато хто мав щось подібне до римських панцирів, а рогатий шолом, як у Конана Варвара, на жаль, є не більше ніж чудернацькою примхою сучасних художників. Так, германці одягали шкури, дехто навіть переливчасті, плямисті шкури тюленів із Північного моря, але мало хто міг би похвалитися бодай шкіряним шоломом.
А от у чому дійсно полягала їхня перевага над римлянами: у них був молодий — лише двадцяти п’яти років — вождь херусків на ім’я Арміній «з обличчям й очима, що відбивають блиск його душі». Саме Арміній як слід провів Вара, як у прямому, так і в переносному сенсі.
Арміній розумів затаєні настрої германського народу та його обурення через Варове насадження римського способу життя. Знаючи пиху й самовпевненість римського генерала, він вирішив прислужитися йому, тим часом тихенько вичікуючи слушного моменту.
Його найбільша перевага полягала в тому, що він розмовляв латиною, тоді як Вар, звісна річ, не знав ані слова прагерманською. Та й навіщо йому була та мова, коли вже саме слово «варвар», запозичене з грецької βάρβαρος, означало людей, здатних сказати лише «бар-бар-бар»? Арміній так вдало підігрував римлянам, що став eques — членом воїнського класу, наступного за впливовістю після рангу сенатора. За деякими свідченнями, він навіть здобув освіту в Римі. Коли Армінієві було лише двадцять, римляни довірили йому загін допоміжних військ, із якими він воював на Балканах. Як бачимо, подібно до більшості лідерів національних визвольних рухів, від Ганді до Хо Ші Міна, Арміній мав гарну підготовку від імперської влади.
За кілька років кепського правління Вара Арміній та його друг Сеґімер здобули таку довіру римського намісника, що їх впускали до його їдальні. Ділячи з ним стіл і намет, вони помалу відвели римлян подалі від Рейну на територію херусків, у бік річки Везер.
— Мій генерале, погляньте, які ми миролюбні, — сказав Арміній Вару (насправді я гадки не маю, що він там йому сказав, але, згідно з Фукідідом і Тацітом, було щось таке). — Племена раді вашому мудрому керівництву! Рим — великий, імператор Август — великий! Для чого даремно тримати легіони в стані постійної готовності? Краще відрядіть їх наводити лад серед населення, охороняти обози з провізією й ловити грабіжників.
І Вар його послухав. Він сліпо довіряв своєму спритному молодому перекладачеві й ад’ютанту. Якщо Арміній каже, що все гаразд, значить, так воно і є.
А коли трохи згодом Арміній розповів йому про повстання хавків, засліплений довірою Вар нічого не запідозрив. Коли один з Армінієвих родичів-германців, його тесть Сеґест, спробував попередити полководця про змову й застерегти від небезпеки, той не повірив. Про повстання йому розповів Арміній, а цей чоловік надійний.
Як нам відомо, Вара переконали рушити зі сходу на захід — від землі херусків до хавків — із трьома легіонами, трьома кінними загонами й шістьма когортами. Не важко також уявити, що перебував він у напрочуд піднесеному настрої. Це ж бо повстання, справжні військові дії! Краса бунтів полягала в тому, що їх можна рішуче й навіть нещадно придушувати, а ватажків розпинати на хрестах! А це, своєю чергою, означало славу та почесні відзнаки… а далі — хтозна? — може навіть другий консульський термін!
Варові груди збуджено здіймалися, наскільки це їм дозволяв панцир, поки він захоплено обмірковував перспективи своєї кар’єри.
— Сюди, мій генерале! — сказали Арміній і Сеґімер та провели Вара просікою ще кілька миль, а потім попросили дозволу відлучитися.
— Чи дозволите ви нам, — спитав Арміній, — повернутись і стягнути наші війська, щоб, коли почнеться битва, ми могли відразу взяти участь?
— Звичайно, дозволяю, — відповів Вар, й Арміній із Сеґімером поїхали збирати свої війська.
Дорогою вони таємно віддали наказ перебити легіонерів, люб’язно відряджених Варом охороняти порядок у селах, а самі поквапилися готувати засідку.
По всій незавойованій Германії поширилося слово про підготовку боротьби за волю, і вже незабаром численні сили херусків, марсів, хаттів та бруктерів чекали на римлян біля Калькрізу. Ще не діставшись місця своєї погибелі, римляни на чолі з Варом як слід намучились, адже місцевість там підступна, і валити дерева й прокладати дороги на ній виявилося неабиякою морокою. А ще, подібно до британського війська під проводом горе-генерала вікторіанських часів лорда Ельфінстона в Хайберському проході, армія Вара виявилася зовсім не готового до бою. На Калькрізькому пагорбі археологи розкопали не лише рештки римських мечів і кинджалів, дротиків і шоломів, цвяхів і кольчуг, а й за допомогою металошукачів знайшли ще й каструлі, ложки, амфори, прикраси, шпильки та брошки, що красномовно вказує на правоту історика Діона Кассія. Тобто легіонери йшли не самі, а з великим караваном жінок і дітей. Позаяк одні пересувалися швидше за інших, римський конвой розтягнувся, а згодом, як каже Діон, уперіщила страшенна злива зі шквалами, війська ще більше розділились, а земля навколо стовбурів і коренів дерев стала слизькою. І щойно Вар став замислюватися,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омріяний Рим», після закриття браузера.