Читати книгу - "Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко"

угро-фінському населенню свої азійські риси: необмежену владу батька в сім’ї, а після смерті батька — старшого сина над молодшими синами, мисливсько-рибальський кочовий спосіб життя, державний деспотизм і цілковите підпорядкування особи волі державних чиновників і самому царю. Це народ, у якого не виробилося поняття про право особи, про коштовність самої людської особистості, про право особи мати власність. За сім сторіч московити перейшли до осілого способу життя і хліборобства, але азійські риси не тільки не зникли, а й, навпаки, посилилися. І в комуністичній ідеології знайшли ідеологічне виправдання своїм азійським інстинктам до загарбання чужих земель.

З початку 19 століття розширення цієї держави відбувалося під ідеологічним прикриттям панславістської ідеї. З початку 20-го сторіччя імперській ідеї починають служити твори Маркса й Енгельса. Російські шовіністи перетворюють ці твори в марксизм, а згодом додають до них праці Леніна і називають свою ідеологію марксизмом-ленінізмом.

Як і попередні утопісти (Сен-Симон, Фур’є, Оуен), марксизм проповідував ідеї:

— побудови безкласового суспільства;

— побудови комуністичного суспільства;

— спільність власності;

— рівність всіх людей;

— обов’язковість праці;

— колективність і плановість господарства;

— ліквідацію протилежностей між розумовою і фізичною працею;

— атеїзм;

— створення всесвітньої держави.

Що означають ці ідеї?

Передусім, створення комуністичного суспільства, в якому буде здійснена засада: «Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами» («Маніфест комуністичної партії», 1848 рік).

Нерозуміння людської природи і вся утопічність їхнього вчення найяскравіше виявилася саме в цій заяві Маркса і Енгельса.

Яким способом вони хотіли збудувати комуністичне суспільство? Методом диктатури пролетаріяту. Бо диктатура пролетаріяту — головна в марксизмі «наукова» теза. Ідея диктатури пролетаріяту вперше була сформульована Марксом і Енгельсом у «Маніфесті комуністичної партії». Пізніше в «Критиці Готської програми» Маркс писав:

«Між капіталістичним і комуністичним суспільством пролягає період революційного перетворення першого на друге. Цьому періоду відповідає й політичний перехідний період, і держава цього періоду не може бути ні чим іншим, окрім як революційною диктатурою пролетаріяту».

Доктор філософії, письменник Іван Франко, аналізуючи Марксові рецепти побудови комуністичного суспільства у праці «Що таке поступ?», ще на початку XX сторіччя дійшов висновку: Марксове суспільство буде нечуваним рабством:

«Перш за все всемогутня сила держави ляже страшним тягарем на життя кожної окремої людини.

Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, а нуж бо держава визнає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховання не свобідних людей, а лише корисних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали і жили б в такій залежности, під таким наглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою». («Що таке поступ?» Накладом української книгарні в Нью-Йорку, 1917 [34 Е, 7th st. — New-York, № 4]).

Тепер погляньмо, що означає застосування методу перебудови капіталістичного суспільства на комуністичне способом диктатури пролетаріяту, в реалізації окремих ідей.

Наприклад, ідея побудови безкласового суспільства. У самій цій ідеї закладена несправедливість, бо проголошення робітничого класу (пролетаріяту) гегемоном означає проголошення влади меншости над більшістю населення, бо ж пролетаріят у жодній країні ніколи не становив більшости населення. Далі, помилковою є думка, наче в суспільстві може існувати тільки один клас. А якщо суспільство природним чином завжди складається з кількох різних класів, то ідея побудови безкласового, точніше кажучи, однокласового суспільства означає намір знищити всі інші класи.

На питання, як винищити «ворожі» класи, Маркс і Енгельс, а пізніше і Ленін та більшовики давали ясну і однозначну відповідь: безоглядним застосуванням зброї і необмеженим терором.

«Диктатура пролетаріяту, — писав Ленін, — є уперта боротьба, кривава і безкровна, насильницька і мирна, військова і господарча, педагогічна й адміністративна супроти сил і традицій старого суспільства» (Твори, т. 31, с. 27).

Отже, комуністи-більшовики поставили собі за мету знищити не тільки ворогів своєї комуністичної влади, а й все старе суспільство, знищити будь-якими методами — масовими голодоморами, терором.

Друга марксистсько-ленінська ідея — знищення приватної власності. Мета цієї ідеї — зробити всіх громадян повністю залежними від держави. Якщо власник один — держава, якщо людина ніде не може заробити собі на хліб-сіль, окрім як у держави, тоді зникає всяка свобода і починається цілковите рабство. Якщо людині не дозволена приватна власність і вона може забезпечити своє біологічне існування тільки з рук державних службовців, тоді держава стає всемогутнім деспотом, а людина перетворюється на простий статистичний гвинтик.

Маркс сказав: «Релігія — опіум для народу». Російські комуністи сприйняли цю тезу з простої причини: вони ні з ким не хотіли ділити владу і не хотіли дати дозвіл на будь-яку іншу ідеологію, окрім своєї, людиноненависницької, вони не визнавали ніяких інших ідей. Щоб запанувати над людиною повністю, необхідно її позбавити, за винятком комуністичних, всяких інших думок. У Росії більшовикам це вдалося. Московщина не мала демократичних традицій. В умовах споконвічного рабства й кріпаччини не розвинулася теологія і духовна література. Віра росіян зводилася до зовнішньої атрибутики та кількости поклонів. Коли немає глибокого духовного релігійного почуття, а тільки зовнішність, то після знищення зовнішності майже нічого не залишається. Більшовики розпочали репресії щодо духовенства під час громадянської війни. Храми перетворювали в комори та стайні. Під виглядом звільнення людей від релігійного дурману вбивали в людині людське, забирали в людей право на самостійне мислення та прищеплювали їм сліпу покору перед всемогутністю держави.

Держава як всепоглинаючий молох створила величезну всесвітню пропагандивну систему. Завдяки грошам взяла собі на службу тисячі розумних людей, які на професорсько-академічному рівні конструювали складні філософські, політологічні, літературознавчі та інші концепції на захист безбожної деспотичної влади та обґрунтовували неминучість поширення її у всьому світі. Мораль і традиційні духовні цінності зблідли, натомість із темних глибин людської сутності московської частини людства почав все дужче виринати й поширюватися справжнісінький сатанізм. Здається, в науку всьому людству пекло випустило на волю все звірине, що причаїлося було в найчорніших закутках людської істоти.

Марксизм шкідливий не тільки своєю злочинною минувшиною. Він шкідливий своєю сутністю, бо апелює, легалізує й виправдовує найнижчі людські інстинкти. Всупереч європейській цивілізації, яка плекає в людині шляхетні риси і робить із простої людини людину з великої літери, марксизм, навпаки, шляхетність ставить в ніщо та розвиває в людині дикуна і мерзотника. Тому марксизм-ленінізм має бути не тільки засуджений як ідейне виправдання деспотизму й людиноненависництва, але й як духовна отрута, що вбиває в людині цивілізованість і зрощує кровожерну мерзоту.

Теперішнє лихо України має етичну основу в комуністичній антихристській антиморалі, яку комуністи формулювали Так: моральним є все те, що служить