Читати книгу - "Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко"

Veritas nihil veretus nisi absoudi

Істина не боїться нічого окрім приховування

Хай українці пізнають істину своєї історії

Проблема суду над КПРС та юридична оцінка її ідеології і практики — це проблема розрахунків з минулим та проблема перспектив побудови нового суспільства.

Для національно-державницьких сил завжди було ясно, що дезінтеграція Російської комуністичної імперії і створення незалежної України — це перехід від однієї історичної доби до іншої історичної доби (або, вживаючи більш звичну для старших поколінь термінологію — перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої).

Попередня доба мала низку характерних рис: Москва — центр імперії, а Україна — її колонія; диктатура однієї партії та відсутність свободи політичної діяльности; державна воля формувалася в Москві і не в представницьких органах, а в ЦК КПРС; жорстке централізоване управління економікою, культурою, мистецтвом; підпорядкування релігійного життя кагебістському контролю; намагання відучити людей від самостійного мислення та виховання з них покірних виконавців волі партії.

На основі аналізу світової практики й відповідно до українських національних традицій та ідеалів українські націоналістичні сили розцінюють ці риси минулого радянського суспільства як однозначно негативні і бачать майбутнє українське суспільство таким, що збудоване на цілковитому запереченні вищезазначених рис минулого.

Українське суспільство — це, по-перше, суспільство незалежної держави України; по-друге, це — демократичне суспільство зі свободою політичної й економічної діяльности та всіма іншими правами і свободами людини; по-третє, центр формування державної волі є в Києві і не в ЦК якоїсь партії, а в представницькому органі влади; по-четверте, це відкрите суспільство з вільним змаганням людських особистостей у підприємництві, політиці, мистецтві, науці, філософії та всіх інших сферах людської діяльности.

Порівняння характерних рис двох суспільств необхідне для того, щоб легше було бачити, від якого суспільства ми відмовляємося і яке суспільство хочемо мати в майбутньому. І ще: позаяк суспільство переходить від однієї своєї доби до наступної не автоматично, а в гострій боротьбі нового зі старим, і поняття «нове» — «старе» — не абстракції, а живі люди зі своїми глибинними інтересами, то чітке визначення рис старого і нового суспільств править за межу, яка дає можливість чітко розділити всіх громадян України на тих, хто хоче Україні добра, і тих, хто з егоїстичних чи просто антиукраїнських мотивів чинить опір новому і всіляко намагається відстрочити відмирання рис старого ладу і продовжити в Україні його існування.