Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"

Факт, що велика кількість людей сьогодні одержима ідеєю «кінця світу», невипадковий. У певному сенсі це дуже сумна обставина, оскільки всі екстравагантні форми, які породжує хибне розуміння цієї ідеї, всі «месіанські» вигадки, що виникають у різних колах, — ці прояви духовного дисбалансу нашого часу — лише поглиблюють цей дисбаланс до тієї міри, що його вже не можна не помітити; і цю одержимість «кінцем світу» неможливо ігнорувати[7]. Безсумнівно, найпростіше було б, не вдаючись у подробиці, відкинути подібні концепції як помилкові та позбавлені сенсу фантазії; однак ми вважаємо, що навіть якщо вони помилкові, нам слід, засуджуючи їх як такі, шукати причини, що спровокували їх появу, та відшукати ту частку істини, більш чи менш викривлену, яка все ж може міститись у них, оскільки врешті-решт помилка наділена винятково негативним характером існування, тому абсолютна помилка не може бути віднайдена і є позбавленим сенсу словом. Якщо подивитися на речі саме під таким кутом, стане очевидним, що ця стурбованість «кінцем світу» тісно пов’язана з наявним станом загального занепокоєння: невиразне передчуття дійсно близького кінця фактично некеровано впливає на уяву деяких людей, природним чином породжуючи дикі та більшою мірою грубі уявлення, котрі потім втілюються зовні у вищезгаданих екстравагантних формах. Таке пояснення, втім, не слугує виправданням для всіх цих форм. Якщо й можна пробачити людей, котрі мимоволі впадають в оману, будучи залежними від загальної духовної ситуації, за яку вони не можуть нести відповідальність, це жодним чином не може бути причиною для виправдання самої помилки. Тому нас не можна звинуватити у потуранні «псевдорелігійним» проявам сучасного світу зокрема та вадам сучасності загалом. Як нам відомо, найчастіше, навпаки, докоряють браком терпимості, й те, що ми висловили трохи вище, можливо, переконає наших критиків у тому, що єдина точка зору, на якій ми наполягаємо, якої завжди прагнемо дотримуватися, — це позиція неупередженої та об’єктивної істини.

Але це ще не все: яким би точним не було суто «психологічне» тлумачення ідеї «кінця світу» та її сучасних проявів, його ніколи не буде досить; задовольнитися таким тлумаченням було б рівнозначним поступитися одній із тих сучасних ілюзій, які ми звикли засуджувати за кожної нагоди. Декому, як ми вже згадували, можуть відкритися неясні передчуття неминучого закінчення чогось, чию природу та масштаби вони не можуть точно визначити. Варто зауважити, що такі люди наділені цілком реальним сприйняттям, хоча й розпливчатим та схильним до хибних тлумачень чи деформацій, оскільки, яким би не був цей кінець, сама криза, що повинна привести до нього, є абсолютно очевидною — адже є безліч безпомилкових та легко впізнаваних ознак цього. Цей кінець, вірогідно, не буде «кінцем світу» загалом, як це тлумачить дехто, але щонайменше стане кінцем одного зі світів: і оскільки саме західна цивілізація в її поточній формі приречена добігти кінця, зрозуміло, що тим, хто звик не бачити нічого за її межами, розглядаючи її як «цивілізацію» без епітета, легко повірити в те, що цим все і закінчиться, а її зникнення дійсно буде «кінцем світу».

Щоб повернути речам належні пропорції, скажемо, що ми, здається, насправді наближаємось до кінця світу, тобто до завершення епохи чи історичного циклу, котрий також може відповідати завершенню космічного циклу, про що йдеться в усіх традиційних доктринах, які стосуються цього питання. Подібні події неодноразово відбувалися в минулому і, поза всякими сумнівами, відбуватимуться і в майбутньому; значущість їх варіюється залежно від того, наскільки тривалі періоди вони завершують, та чи зачіпають вони все людство, чи лише одну з його частин, расу або народ. Слід очікувати, що, зважаючи на актуальний стан світу, прийдешні зміни будуть тотальними, і, якої би форми не набули, — питання, яке ми не будемо намагатися розкрити, — вони більшою чи меншою мірою позначаться на світі загалом. У будь-якому випадку, закони перебігу таких подій аналогічні на всіх рівнях; тож сказане щодо «кінця світу» в найбільш загальному сенсі — як світу земного — є так само правильним і для пропорційно меншого масштабу, у вужчому сенсі слова.

Ці попередні зауваження покликані полегшити розуміння викладених нижче міркувань. В інших роботах ми вже неодноразово мали нагоду покликатися на «циклічні закони»[8]; можливо, складність полягатиме у тому, щоб дати повний їх виклад у формі, яку легко зрозуміє західний розум. Однак людина, яка прагне осягнути справжній характер сучасної епохи та усвідомити її місце у світовій історії, повинна володіти принаймні деякою інформацією з цього предмета. Саме тому ми почнемо з демонстрації — характерні ознаки нашої епохи дійсно збігаються з тими, які традиційні вчення приписували відповідному періоду; це також дасть змогу нам зрозуміти — те, що розцінюється як аномалія та хаос з одного боку, є необхідним елементом всеохопного порядку та неминучим наслідком законів, що керують розвитком усіх проявів. Однак, відразу зауважимо, що це аж ніяк не достатня підстава для того, щоб пасивно слідувати хаосу та мороку, які торжествують у цей момент, оскільки в такому випадку мовчання було би найкращим вибором. Навпаки, потрібно докладати якомога більших зусиль, аби підготувати вихід із цього «темного віку», численні ознаки якого свідчать, що цей кінець порівняно близько, якщо ми ще не стоїмо на його порозі. Це також є необхідним елементом порядку речей, адже рівновага є результатом одночасної дії двох протилежних тенденцій; якщо одна з них припинить діяти, рівновага вже ніколи не буде відновлена, а сам світ зникне. Та подібне припущення нереальне, тому що дві умови протилежності не володіють значенням окремо одна від одної, і всупереч видимій стороні речей можна бути впевненим, що часткове й тимчасове порушення рівноваги в кінцевому підсумку існує тільки заради досягнення загальної рівноваги.