Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ні, не помиляєтесь, я – Сергій, дуже приємно…– він потиснув холодну Кірину руку.
Карина розсміялася:
– Давайте скоріше закінчувати офіційну частину, бо в мене вже скоро обід!
Сергій стримано посміхнувся й простягнув Карині другий букет:
– Це тобі, моя люба…
– Дякую, дякую… Давай вже, кажи!
Сергій прочистив горлянку, хоча такої потреби й не відчував, і почав:
– Шановна, Кіра Леонідівна, дозвольте вас запросити на урочисту вечерю, яка відбудеться сьогодні ввечері у ресторані “Місячне сяйво”...
– Стоп, стоп! – Кіра ошелешено подивилася на Карину, а потім на Сергія,– Яка вечеря, навіщо?
Карина знов розсміялася:
– Мамо, мамо… яка ж ти в мене… Сергій хоче просити у вас моєї руки! Це і є наш сюрприз…
– Стривай-но, а чому ти до мене на “ви”? Хіба…
– Так! Татка ми теж запросили… Я навіть костюм йому новий подарувала з такої нагоди!
От кого Кіра хотіла сьогодні бачити ще менше, ніж Сергія, так це свого колишнього чоловіка, Аліка... Вона навіть вже не намагалася надати своєму обличчю якогось радісного вигляду, а тому кисло скривилась і запитала:
– Сподіваюся ви його запросили без жінки і дітлахів?
Карина, ще більше розвеселилася.
– Мам, ну звичайно ж, він буде сам!
– От і добре…
Кіра мовчки розвернулася на каблуках і не дуже впевненою ходою попрямувала до дверей.
– Мам? Ти куди?
Кіра взялася за ручку і не обертаючись промовила:
– Тобі пора обідати, а мені треба з’їздити на Барабашку – купити фланельовий халат у квіточки та капці… я ж готуюся стати тещею і бабусею… Побачимось ввечері. Бувайте.
Вона зачинила за собою двері, зробила кілька кроків по коридору й опустилася на лаву біля стіни. Перед очима все пливло. На щастя з палати навпроти вийшла лікарка – строга підтягнута жінка років п’ятдесяти, із товстим журналом під пахвою. Лікарка зиркнула на Кіру поверх окулярів:
– Тобі погано?
Кіра спромоглася кивнути.
– Сама до смотрової дійдеш? Це тут, поруч. Другі двері від тебе.– і лікарка махнула рукою в бік дверей,– Чи покличемо нянечку?
– Я сама…
Кіра поривчасто встала, і, притримуючись рукою стіни, рушила до оглядової.
Лікар пішла вперед і широко відчинила двері. Кіра увійшла, і не очікуючи запрошення влягалася на кушетку.
– Ти хоча б пальто зняла.– так само дивлячись на неї поверх окулярів строго промовила лікарка, але кинувши оком по її фігурі додала,– Який тиждень?
– Здається вісімнадцятий…
– “Здається”...– передражнила Кіру лікарка,– На облік хоч стала?
– Так… Позавчора. Але не тут. В Києві. Я сюди до дочки приїхала…
– Прізвище?
– Моє, чи дочки?
– Твоє, звісно, я маю тебе записати в журнал.
– Чудновська…
– А, зрозуміло. Твоя в четвертій окремій у мене. То ти приїхала до неї з радісною звісткою? – лікарка кивнула в бік Кіриного живота.
– Ні… Вона не знає і я...
Раптом Кіра замовкла – в палату крізь привідчинені двері зазирнув Сергій.
– Так от ти, ой… от ви де…
– Що ти тут робиш?– лікарка гнівно зиркнула на Сергія.
– Та от, Карина розхвилювалася, чи з мамою все добре. Вона мене навіть відправила вам таксі спіймати, я з палати – а тебе, тобто вас, вже нема… Щось не те, думаю… З нею все гаразд? – Сергій прискіпливо подивився на Кіру, а потім перевів погляд на лікарку.
Кіра теж дивилася на лікарку. В Кіриних очах застигло благання. Та чи зрозуміє лікарка, що Кіра радше помре, ніж зізнається Сергію у своїй вагітності? Тільки б вона зрозуміла…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна», після закриття браузера.