Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Що ти сказала? - здається, він мене не зрозумів, або ж у нього проблеми зі слухом.
- Я запропонувала тобі одружитися! - усміхаюся. - Ти шукаєш наречену, а мені потрібен наречений. Сьогодні о другій на нас чекатимуть у РАЦСі. Складемо контракт, щоб потім, після розлучення, ні в кого з нас не було претензій.
- Навіщо тобі це? - видно, що чоловік зацікавився. Навіть погляд змінився. Не такий холодний вже. Більше зацікавлений.
- А тобі? - складаю руки на столі й також нахиляюсь у його бік, щоб бути ближче. Можливо, з часом я і пошкодую про те, що сіла за цей столик. Та тільки не зараз, коли на кону так багато!
- Думаю, ми спрацюємося, - несподівано випалює брюнет. Я навіть гублюся трохи від його швидкої згоди. Невже так сильно наречена потрібна? - Зараз поїдемо в мій офіс, складемо шлюбний контракт, а тоді у РАЦС.
Киваю головою й не знаю, що далі говорити. Він погодився! Це реально!
- Може, хоча б скажеш, як тебе звати? Ми ж подружжям станемо за кілька годин, - додаю, переварюючи у голові все, що відбулося.
- Хочеш приміряти моє прізвище? - кутики його губ здіймаються вгору, але назвати це кривляння усмішкою трохи проблематично.
- А якщо воно мені не сподобається? - знизую плечима. - Варто перестрахуватися.
- Максим Коршун, - чоловік подає мені свою руку через стіл, а я обережно вкладаю у неї свою. - Підходить?
- Думаю, що кілька місяців витерплю, - хмикаю й забираю назад свою кінцівку.
Ми разом покидаємо ресторан, і краєм ока я помічаю, як Макс розглядає мої потерті джинси та кеди. Ну так, до леді я добряче не дотягую. Але ж він ще не знає, якою різною я можу бути.
- Мій автомобіль на сусідній вулиці, - ми зупиняємося біля білого БМВ, і я вказую рукою на напрямок, де залишилася моя Ауді.
- Пізніше забереш, - сухо заявляє мій майбутній чоловік. Він обходить авто і сідає за кермо, при цьому зовсім забувши відчинити двері для мене. Хочеться сказати йому декілька слів, але я стримуюся. Спочатку одружимося, а вже потім можна буде й попиляти його трохи.
- Наскільки я розумію, дружина потрібна тобі на кілька місяців, - вирішую хоча б щось для себе зрозуміти, поки ми їдемо незрозуміло куди.
- На три, максимум чотири, - Макс уважно стежить за дорогою і практично не звертає уваги на мене.
- Це добре, - киваю головою. Думаю, що за цей час фонд повністю перейде у мої руки й можна буде розлучитися.
- Не поясниш, навіщо тобі одружуватися з практично не знайомим чоловіком? - Макс таки повертається у мій бік, коли автомобіль зупиняється на світлофорі.
- Батько збирається видати мене за сина свого ділового партнера. Я проти цього, - відповідаю практично правду. Ну а про інші фактори Коршуну знати не обов'язково.
- І тому готова одружитися з незнайомцем? Де логіка? - дивується чоловік і, здається, не до кінця мені вірить.
- Не варто її шукати, - мило усміхаюся і киваю на світлофор, який загорівся зеленим світлом.
Офіс Коршуна знаходиться у самому центрі міста. Коли заходимо всередину, працівники мало в ноги не кланяються своєму босу, а я трохи пізно усвідомлюю, що варто було запитати, ким він працює і який у нього бізнес.
Але зовсім скоро і ця правда мені відкривається. У Макса власна юридична компанія і вона просто величезна.
- Вітаю, Максиме Івановичу! - щойно заходимо у приймальню, нас зустрічає довгонога модель з розкішним бюстом та накачаними губами. Вона закоханим поглядом розглядає свого боса, але сам Коршун мало зважає на загравання асистентки.
- Жанно, попроси зайти до мене Кирила Юрійовича. Це терміново! - діловито заявляє Макс і першим заходить у кабінет, забувши пропустити вперед даму, тобто мене.
Всередині нічого особливого не бачу. Багато вільного простору, панорамні вікна та модний дизайн. Макс сідає у крісло й деякий час просто втикає у вікно, думаючи про щось своє. Я ж розумію, що запрошення сісти не дочекаюся, тому роблю це сама. Займаю зручне шкіряне крісло і чекаю продовження цього каламбуру.
Ми так і мовчимо до того моменту, як у двері хтось стукає, а тоді на порозі з'являється доволі привабливий блондин. Він зацікавлено мене оглядає, а я мило усміхаюся у відповідь.
- Що за терміновість, Максе? - чоловік сідає на диван поруч зі мною і подає свою руку. - Кирило!
- Юля! - він здається мені набагато приємнішим за Коршуна, тому його руку тисну без зволікань.
- Потрібно скласти новий шлюбний контракт. Минула претендентка накивала п'ятами, - хмуро заявляє Максим, виставляючи перед собою руки на столі.
- Отже… - Кирило знову переводить погляд на мене. - Ти нова наречена?
- Ага! - киваю головою.
- Документи з собою? - діловито питає Кір, і я одразу дістаю з сумки паспорт та передаю йому. Чоловік розкриває його й зацікавлено розглядає першу сторінку. Та чим більше він приглядається, тим більшими стають його очі. І що це за реакція така? Ну так, у п'ятнадцять я виглядала трохи інакше.. - Юлія Калиновська? Скажи, а Володимир Калиновський часом не твій батько?
Ну ось, здається, про мого батька і тут знають! І що робити? Збрехати, що ні? Не варіант, впевнена: Коршун швидко про все дізнається. До речі, про нього! Нова інформація і його змусила сильно напружитися. Він витріщився на мене так, наче вперше побачив. Невже татка мого злякався, як і всі інші?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай одружимось, Уляна Пас», після закриття браузера.