Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Сан присіла, обережно обмацала потилицю проблеми. Гулю знайшла відразу, вразилася знайденим і несхвально подивилася на любительку магічних експериментів. Так і вбити можна.

— Чим ти його вдарила?

— Нічим, — обурено похитала головою Ладане. — Я його не била. Я взагалі не люблю бити людей, на відміну від деяких, — вона виразно подивилася на Сан, мовляв, про тебе дорога подруга кажу, про твою ніжну любов до заліза. — Він з'явився у такому стані. Навіть не падав. З’явився на підлозі, як привид, став матеріальним, з того часу так і лежить.

— Приводитимемо до тями?

— Не знаю, — Ладане колупнула великим пальцем ноги підлогу і сором'язливо посміхнулася.

— А хто знає? — роздратовано спитала Сан, своєму братові нехай усміхається. — Це ж твій хлопець.

— Він не мій. Я його випадково викликала. Мені дух потрібен був, — відчайдушно промовила Ладане. Її погляд світився такою надією, наче від рішення Сан залежала доля цілого світу.

— Не хочу тебе засмучувати, але на духа він схожий навіть менше, ніж на єкета.

— Ви привели чоловіка! новий голос пролунав як грім серед ясного неба.

Сан і Ладане дружно відскочили подалі від проблеми і так само дружно подивилися на дівчину, що увійшла, далеко не привітними поглядами. Даремно старалися. Погляди на неї не справили жодного враження. Вона їх, мабуть, навіть не помітила. Стояла, спираючись спиною об двері, і з цікавістю розглядала хлопця, що лежить на підлозі.

— Тамі, — впізнала дівчину Ладане.

— Дурепа, ти нас налякала, — сказала Сан. Кричати на Тамі марно, вона цього все одно не помітить. Тамі — це ходяче стихійне лихо. Тут кричи не кричи, вона пройде, де захоче і зробить усе, що їй буде потрібно.

— Симпатичний, — оцінила Тамі.

— Хочеш, собі забирай, — великодушно запропонувала Ладане, це відразу вирішило б проблему.

— Дивний він якийсь, — завагалася Тамі.

— Але ж не єкет, — слушно зауважила Ладане.

— Точно не єкет, — охоче підтвердила Сан, сама не знаючи навіщо. Всучити хлопця Тамі навряд чи вдасться, не настільки вона дивна.

— І чомусь валяється, — задумливо простягла Тамі.

Сан і Ладане переглянулись. Подумаєш, валяється.

— Він утомився, — першою знайшлася Ладане.

— Прямо до гулі на потилиці втомився, — додала Сан.

— Що за курник? — хрипко спитав обговорюваний об'єкт, не розплющуючи очей.

— Що він сказав? — хором поцікавилися дівчата.

— Кудахчуть і кудахчуть. Поспати не дають, — обурився хлопець.

— А я звідки знаю? — тим самим злагодженим колективом відповіли самі собі дівчата.

— Мене що, до гуртожитку до китайців занесло? — спитав хлопець і розплющив очі.

— Ви його розумієте? — продовжували хоровий виступ дівчата.

— Здається не до китайців, — оцінив побачене хлопець. На китаянок дівчата були схожі мало. Якщо темноволосих невисоких Тамі та Ладане, відповідно нафарбувавши, можна було б спробувати зробити трохи подібними на нащадків китайського студента, який проїжджав повз, то з високою і русявою Сан цей номер навряд чи пройшов би. Простіше відразу маскувати під скандинавку.

— Не розуміємо! — гаркнули дівчата, обдарувавши одна одну роздратованими поглядами.

— Симпатичні нічнушки. Майже нічого не видно, — зробив комплімент хлопець, витріщаючись на ті самі ночнушки, крізь які було видно дуже непогано. Говорити про фігури він не ризикнув, дівчата іноді на такі компліменти реагують неадекватно і чомусь йому здавалося, що зараз саме такий випадок.

— Куди він дивиться? — першою покинула злагоджений хор Тамі.

— Не бий його по голові, у нього і так там гуля, — стала на захист свого придбання Ладане.

— Ну, дивиться. Тобі що, шкода? — ліниво відгукнулася Сан, спритно накинувши на плечі ковдру.

Ладане згадала про свій халат, а Тамі гордо і велично стягнула з ліжка простирадло і стала схожа на привид, що заблукав.

Людина, через яку вони причепурилися, сумно зітхнула.

— Що ми пили? Голова тріщить, — згадав про нагальні проблеми хлопець.

— Із цим треба щось робити, — зрозуміла Ладане.

— З чим? — мило поцікавилася Сан, підозрюючи, що в голову подрузі закралася чергова дурниця.

— Я цієї мови не знаю, — відсторонено зауважила Тамі.

— Куди мене занесло? — невідомо в кого запитав хлопець. Дівчата, які невимушено розмовляли незрозумілою мовою, його трохи напружували. Мабуть, тому, що він ніяк не міг збагнути, що це за мова, надто вона була незвична на слух.

— Боюся, цієї мови ніхто з тих, хто живе у Місті, не знає, — сказала Сан, не підозрюючи, що улов сусідки хвилюють схожі проблеми.

— Як же його навчити говорити так, щоби ми розуміли? — пішла в роздуми Ладане.

— Де ви його взяли? — зацікавилася Тамі.

— Дівчата, хто ви? — зробив ще одну відчайдушну спробу хлопець, починаючи почуватися не дуже розумним.

— Звичайно, і кота можна навчити говорити, — продовжила роздуми Ладане вголос. — Так, можна. Адже він не гірший за кота, правда?

— Навіть не думай. Ти вже духа сьогодні викликала, — спробувала звернутися до її розуму Сан.

— І де ж цей нещасний дух? — запитала Тамі.

— Он. Розмовляє невідомою мовою, — відповіла Сан.

— Не схожий він на духа, — завагалася Тамі, ще раз уважно оглянувши хлопця з ніг до голови.

— І я про те ж.

— Дівчата, я власне де знаходжуся? — не те, щоб він розраховував, що йому дадуть відповідь, просто мовчати було незатишно.

— Ага, згадала, — зраділа чомусь Ладане.

— Ось дурепа, — майже простогнала Сан, питаючи саму себе, навіщо вона прийшла до цієї божевільної?

— Давай краще я, — радісно запропонувала непробивна Тамі.

— Дівчатка, ви чого? — занепокоївся хлопець, спостерігаючи за тим, як присутнє тріо дружно ворушить пальцями і малює долонями у повітрі якісь візерунки. — Не треба на мене махати. Я вам нічого поганого не зробив. Сподіваюся. Що ж я пив? А головне, з ким?