Читати книгу - "(не) Ідеальний бос , Аксінія Найт"

* * * Від імені Алексісу * * *

Після бурхливої ​​ночі ранок чоловіка завжди починався з чашки кави. З дзеркала тепер дивився Алексіс Коулман, власник ресторану французької кухні «Lumiere» у діловому центрі Лос-Анджелеса. Для всього навколишнього світу він був діловою людиною з ідеальною репутацією бізнесмена. Кілька років тому йому вдалося викупити приміщення під власний ресторан і вже сьогодні це місце користувалося величезною популярністю в місті.

Як бос чоловік не брав на роботу співробітників, які не могли повністю присвятити себе цій справі. Йому не потрібні були конфлікти з клієнтами через недобросовісне виконання своїх обов'язків. Головним принципом підбору персоналу для Алекса було відсутність будь-яких особистих відносин на робочому місці. Саме з цієї причини він ніколи не приймав на роботу подружжя або тих, хто перебував між собою в романтичних відносинах. Чоловік вважав, що на роботі має бути виключно робота.

Містер Коулман приїжджав завжди не менш як за годину до відкриття ресторану. Він любив іноді сам особисто перевіряти все перед початком роботи. Але сьогодні чоловік сидів у своєму кабінеті та розбирав документацію, яка накопичилась за кілька днів. В той момент хтось голосно постукав.

– Увійдіть! – відповів Алекс, не відриваючись від паперів.

– Містере Коулман, мені терміново потрібен помічник на кухню! – з порогу заявив шеф-кухар.

– Жозефе, з чого такі раптом вимоги? Наскільки я пам'ятаю, Ви ж завжди мені погрожували, що нікому не дозволите зайти на Вашу кухню і тим більше торкатися плити та інгредієнтів, – вкрай здивувався господар ресторану.

– У нас найближчими днями заявлені в резерві банкет через день та два дні народження на десять-п'ятнадцять осіб, які будуть одночасно в неділю. Моя думка щодо кухні не змінюється, але не хочу нікого підвести, вперше я не впевнений, що витягну все й одразу.

– Наскільки пам'ятаю, я неодноразово попереджав, щоб масові заходи не приймали на один день? Чому Адель порушила це правило? Нехай вона допомагає на кухні! – почав вже сердитися Алексіс.

– Це питання не до мене, Ви ж знаєте. Моя територія – це виключно кухня. До зали я ніколи не лізу. Там своя команда, – присів Жозеф навпроти боса і втомлено зітхнув, що не сховалося від погляду Алекса.

– Добре, я сам поговорю з адміністратором із цього приводу, – потер перенісся господар. – Який помічник тобі потрібен? Чоловік? Жінка?

– Неважливо. Головне, щоб був досвід роботи на кухні. Я не хочу витрачати ще й час на пояснення, як правильно готувати страви.

– Ти ж розумієш, що це не так просто знайти достатньо кваліфікованого спеціаліста за такий короткий термін?

– Розумію. Але я мушу просити допомоги. Наскільки я знаю, обидва іменинники дуже відомі особи в місті, і ми не маємо права вдарити в бруд обличчям.

– Я почув тебе, Жозефе. Але я погоджуся лише з однією умовою. Після бенкетів, якщо не буде жодних проблем, знайдений помічник залишиться на постійній основі на твоїй кухні. Щоб не було більше подібних прохань до мене.

– Але містер Коулман… – спробував заперечити шеф-кухар.

– Ніяких «але», містере Белл. Це моя умова. Інакше доведеться Вам справлятися самому, – інтонація боса одразу змінилася з доброзичливої на жорстку, яка не терпить заперечень. Він терпіти не міг, коли підлеглі диктували свої умови, але з іншого боку було б дивно відмовити комусь із них у необхідній допомозі.

– Я зрозумів вас. Добре, я придивлюся до нового помічника, – зітхнув Жозеф з прискоренням і попрямував до дверей, коли почув попередження.

– Якщо я дізнаюся, що буде наговор на знайдену людину або якась підстава, нарікайте на себе. Ти більше тут не затримаєшся, – і коли чоловік майже переступив поріг кабінету, то Алекс менш жорстко попросив його: – І запроси до мене Адель. Зараз же.

Коли за Жозефом зачинилися двері, бос повернувся до своїх документів. Потрібно було до вечора оформити замовлення на продукти та напої на весь наступний тиждень. А оскільки очікувалися кілька бенкетів, замовлення потрібно було збільшити, щоб не було потім будь-яких проблем у невідповідний момент.

Через деякий час у двері знову пролунав стукіт. Такий боязкий і тихіший. Чоловік одразу зрозумів, хто там стояв.

– Заходьте, місіс Тейлор, – жорстким голосом промовив Алекс, щоб його почули крізь зачинені двері. Усі у ресторані знали, що порушення встановлених правил могло загрожувати звільненням. І зараз він мав намір отримати чітке пояснення, чому адміністратор, який працює у закладі з дня його відкриття, дозволила собі такий серйозний прокол.

– Ви звали мене, містере Коулман? – обережно поцікавилася дівчина, підходячи до столу боса і сідаючи в крісло навпроти.

– Так. Я хочу зрозуміти, чому Ви так не цінуєте своє робоче місце? Чи, може, Ви думаєте, що я не знайду бажаючих влаштуватися на цю роботу? – його голос звучав грубо та строго одночасно.

– Містере Коулман… – хотіла дівчина пояснити ситуацію, але бос ще не дозволив це зробити.

– Місіс Тейлор! Наскільки я пам'ятаю, правила прийому замовлень на банкети не змінювалися з дня відкриття ресторану. Чому я зараз від шеф-кухаря дізнаюся, що Ви його порушили? – Алексіс дивився на адміністратора нищівним поглядом, чекаючи на відповідь. Він помітив, як дівчина трохи здригнулася від його натиску, але все одно гордо і впевнено підвела голову, готова відповідати за свої вчинки. Хазяїну подобалася у своїх співробітниках ця риса, коли незважаючи ні на що вони могли відповісти на його запитання та претензії.