read-books.club » Романтична еротика » Без зобов'язань, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Без зобов'язань" автора Аріна Вільде. Жанр книги: Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 76
Перейти на сторінку:
Глава 2. Дамір

Антонов та Дмитрук були вже на місці. Чекали тільки на нього. Багатолюдний ресторанчик у центрі міста — не найкраще місце для таких розмов, але тут можна було не побоюватися прослуховування.

— Доброго дня, — Дамір кивнув чоловікам і зайняв вільне місце.

Обидва були значно старшими за нього, бізнес вести почали в лихі дев’яності, хоча який там бізнес, швидше рекетом займалися. Але вже років із двадцять як усе за законом роблять. Принаймні на вигляд так точно.

— Здрастуй, Даміре, зовсім на бабцю свою став схожим, — блиснув білозубою усмішкою. Думав, комплімент зробить, задобрить, але вийшло повз.

— Та прямо вже, — звузив очі Желєзнов, посміхаючись, тому що чудово знав, що зовні копія людини, яку всією душею ненавидить і зневажає.

Вони зробили замовлення, про життя для пристойності поговорили й до головного питання нарешті підійшли.

— Ти, Даміре, знаєш, що в нас із тобою одні й ті ж інтереси. Ми разом трималися ще відколи бабця твоя на чолі компанії стояла, — почав Дмитрук, вмить розгубивши добродушність. Тепер на обличчі його прослизала жорсткість, в очах — холодність. Але стосунок вона мала не до Даміра, в житті він був таким.

Дамір кивнув, насправді якби не той факт, що бабуся в минулому з ними тісно співпрацювала й довіряла, він би на цю зустріч і не прийшов.

— Хлопці мої інформацію пробили, Даміре, Костецький таки свою людину на виборах просуватиме. Кандидат перспективний: меценат, по ящику часто світиться, народ його любить. Гаранін місце не втримає, він свої передвиборчі обіцянки так і не виконав, багато невдоволених. З цим треба щось робити. Нам потрібен мандат, Даміре, інакше лобіювати наші інтереси буде нікому.

— Справи не дуже, згоден. Костецький жадібна тварюка, такса підніметься, справи вирішувати дорожче стане, — насупився Желєзнов. Йому й так справ вистачало, а тепер ще й щодо цього перейматися.

— Якщо взагалі буде що вирішувати, — Дмитрук ближче нахилився, темним поглядом в Даміра в’ївся. — Він земельний кодекс і так під себе вже потихеньку почав перетягувати, видобуток руди йому теж цікавий, — кидає погляд на Антонова, й той киває, підтверджуючи. Ця галузь поки що в руках Антонова була, і той ох як не хотів із кимось ділитися.

— Пів року тому хотів контрольний пакет акцій викупити, на щастя, вчасно просікли це.

Дамір задумливо пальцями по столу тарабанить, тут із якого боку не подивишся — справа погань. На Гараніна вони тиск мали, у добрих стосунках були, той їх не кинув би за будь-якого розкладу. А от Костецький — гнида ще та.

— І що ви пропонуєте, Олексію Петровичу? Якщо покликали сюди, напевно вже план є, — голову набік нахилив, уважно розглядаючи чоловіків перед собою. Довіряв Дамір тільки собі, тому за кожною інтонацією та емоцією співрозмовника стежив.

— Подобаєшся ти мені, Даміре, ох як подобаєшся, — заусміхався той. — Але ти маєш рацію, ми із Сергієм уже знайшли вихід — створимо нову партію і просунемо свою людину.

— І людина, мабуть, є, — усміхнувся Дамір, підніс до губ міцну каву без цукру. Збадьорить краще будь-якого енергетика.

Антонов і Дмитрук переглянулися, й Даміру це не сподобалося. Він відчував, що планується щось, що особисто його не влаштує.

— Є. Звісно є. Перед нами ось сидить, — і хитро так на Даміра поглянув.

Желєзнов напружився весь, коли на зустріч йшов, про такий поворот навіть не здогадувався.

— Я за це не братимуся. Спонсорувати передвиборчу кампанію — будь ласка, мені грошей для загального блага не шкода, а ось лізти в це особисто — бажання жодного немає, — відповів жорстко, зі стукотом чашку на стіл поставив.

— Ти подумай, Даміре, добре подумай. Ми з Олексієм для цього не годимося, вік не той, та й у минулому дуже багато грішків за нами водиться. За кілька днів розкопають і все під соусом подадуть через пресу. А ось ти — молодий, успішний, тебе в багатьох колах знають та поважають. Ти здатен привернути людей так, щоб вони за тебе свій голос віддали.

— Та яке з мене обличчя партії, Олексію Петровичу? Ви пику мою бачили? Такою тільки й лякати, — показав на шрам і гірко хмикнув.

— Даремно ти так, це можна було б використати. Люди люблять сльозливі історії про нещасливе дитинство і про те, як із простих людей людина нагору продерлася.

— Боюся, моя історія буде надто нудною. Мене бабця забрала. Яка мільйонами крутила. А потім увесь сімейний бізнес разом зі статком перейшов до мене.

— То хто знає про це? Ти та я, та ще парочка людей із нашого кола. А ось доярка з якоїсь глушини поняття не має, що ти з ложкою золотою народився, просто на якийсь час від сім’ї відбився, — хмикнув він. Дамір же руки в кулаки стиснув, пригнічуючи злість.

Йому не подобалася перспектива, описана Дмитруком. А навіть якби погодився, жодну доярку із глушини обманювати не став би, але не можна заперечувати слова Олексія Петровича — не скористаються можливістю вони, хтось інший це зробить за них. І не факт, що цей хтось інший про народ думати буде хоч трохи.

Дамір відкинувся на спинку крісла, мазнув задумливим поглядом по ресторану і брова здивовано поповзла вгору. Тому що у високій дівчині, що швидким кроком повз нього пройшла, впізнав Аврору.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без зобов'язань, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Без зобов'язань, Аріна Вільде"