Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

— Я така незграбна! — проспівала Віка, обдаровуючи Віталіка кокетливим поглядом. — Ми не знайомі. І кому я повинна подякувати?

Засмучена Яна упіймала переможний погляд подруги та зніяковіло познайомила молодих людей. А ще подумала про те, що по-справжньому незграбною в цей момент виглядала не Віка, а вона, Яна.

За мить Віталік і Вікторія вже мило фліртували. Здавалося, якщо Яна раптом зникне, вони цього не помітять. Не встигла рятівна думка як слід оформитися в її голові, як подруга міцно схопила дівчину за руку, і Яні довелося до кінця вислуховувати чарівну бесіду ні про що.

Дівчина очікувала, що відтепер подруга почне зустрічатися з Дубівським, але підтверджень цьому на диво не було. Так, вони бачилися в лікарні та за її межами, навіть ходили в кіно та на дискотеки — втрьох. Тоді Яна вирішила, що помилилася у своїх припущеннях, і Віка хоче допомогти їй зблизитися з хлопцем. Не встигла дівчина висварити себе за недовіру до подруги, як та зробила їй черговий сюрприз.

Сталося це на маленькій гулянці на честь дня народження головного лікаря. Половину вечора Яна ретельно приховувала свій інтерес до красивої парі, що танцювала й довірливо розмовляла неподалік. Вона змусила себе відвернутися та зосередитися на бесіді з милою літньою жінкою — офтальмологом, коли знайомий чоловічий голос змусив її затремтіти:

— Потанцюймо?

Яна змогла лише кивнути, коли Віталик запропонував їй руку. Під час танцю вона не могла змусити себе поглянути йому в обличчя і напружено розглядала комір блакитної сорочки. Парубок ніжно і якось обережно обіймав її за талію, Синичці ж хотілося прикластися щокою до його грудей. Її тіло напружено рухалося в такт музиці, а в вухах шумів пульс.

Яна розуміла — якщо вона хоче сподобатися Дубівському як жінка, то повинна поводитися зовсім інакше, але нічого не виходило. Дівчина відчувала себе високою, негарною, незграбною й впевненою в тому, що Віталік бачить її саме такою. Вона не розуміла одного — чому він запросив її на танець? Мабуть, з елементарної ввічливості або, що ще гірше, з жалості.

— Ну як? — нетерпляче поцікавилася Вікторія, коли Яна опинилася поруч з подругою, а Дубовський попрямував за лимонадом.

— Ти про що? — мовила Синичка, переводячи подих.

— Розповідай. Я хочу знати кожне слово, яке він тобі сказав.

— Хто? Віталік? Ми не розмовляли, — Яна підозріло зиркнула на Віку. — А що, повинні були?

— Звісно! Я зробила це для тебе.

— Що зробила? — підсвідомість підказувала, що краще цього не знати, але Яна вже запитала.

— Я розповіла йому все.

— Ой!

— Що ти закохана в нього, страждаєш по ньому. Нехай знає. Ти не збираєшся мені дякувати?

Яні захотілося вдарити подругу. Вперше з нею таке. Почувалася вона жахливо і не знала, чи зможе тепер взагалі розмовляти з Віталіком. Вперше її слова, звернені до Вікторії, прозвучали різко:

— Ти не мала права вирішувати за мене, чи казати Дубівському про мої почуття. Справжні подруги так не чинять. Якщо він до мене байдужий, я краще відступлюся.

З цього дня Яна віддалилася від Вікторії, хоча та й удавала, що нічого особливого не сталося, і при зустрічі розмовляла з Синичкою у притаманній для неї манері. Яна лише терпіла порожню балаканину, а на очі Дубівського взагалі намагалася не потрапляти.

Поступово біль від зради Вікторії притупилася. Життя Яни увійшло у звичну колію. Білява бестія Спінель за допомогою мислимих і немислимих хитрувань, мило покаявшись у гріхах, зуміла вмовити дівчину відновити дружні стосунки, але сьогоднішня телефонна розмова стала сіллю для незагоєних ран.

Яна шкодувала про своє добросердя, та водночас розуміла, що Віталік — не її хлопець і навіть не близький друг. Вікторія цілком могла претендувати на його почуття. Відповідно Яна повинна змиритися з вибором чоловіка і побажати подрузі щастя.

Хоча ані серце, а ні розум не бажали з цим миритися.