read-books.club » Сучасна проза » Ідеаль, або На поміч, пардон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ідеаль, або На поміч, пардон"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ідеаль, або На поміч, пардон" автора Фредерік Бегбедер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 47
Перейти на сторінку:
пішки. «За п’ятдесят метрів зверніть ліворуч», попередила мене моя механічна подруга в кишені плаща. Сліпучий місяць-повня сидів на шпилі дзвіниці, наче мандрьоха на прутні клієнта. Я зупинився, щоб натішитися видовиськом цього велетенського пирога, якого спекли простісінько на березі річки. Тіні підйомних кранів розлініяли сніг кросвордними ґратками. Може, це місяць так збурив мізки в моїй довбешці? Я не міг відірвати погляду від озіяки собору, що скидався на Дім Інвалідів, де поховав себе Наполеон, второпавши, що не завоює вашої країни. Попри благання панни Джі-пі-ес, я обігнув майдан і, мало не закоцюбнувши (на забувайте, адже було понад мінус тридцять дев’ять), несміливо підступився до храму. І як же я здивувався, коли ви, панотченьку Ієрохіромандрите, загорнувшись у здоровезного кожуха, укритого памороззю, вийшли відтіля просто мені назустріч! Коли ми запізналися в церкві на вулиці Дарю, ви були мало не паламарчуком, священиком-стажером з поганенькою французькою, а я натоді писав у «Вуасі». Тепер ви зробилися зверхником найбільшого московського храму! А я й не знав, що з вулиці Дарю можна потрапити до Москви, переплигнувши через клітинку, що зветься Константинополь! Ви геть не змінилися, не те що я, адже ви насилу впізнали мене, такого бородатого. А як упізнали, то зареготалися, тож, ставши на паперті, ми домовилися про цю сповідь. Пам’ятаєте, як десять років тому ми пиячили в російській бакалійній крамниці в Парижі? Це було в XX столітті, коли вашу церкву ще переслідували… Як звали ту гарненьку служницю, що наливала нам вишнівки? Ольга? Авжеж, Ольга, ох і пам’ятливий ви… Погодьтеся, та крихітка припала вам до вподоби! Одна з перших білявочок у моєму житті. Пам’ятаю її круглі гарячі груденята, що були мов ті булочки з печі. Не встигав я доторкнутися до її пипок, як вона кінчала, навіть не торкаючи себе між ногами, — здушиш їх, бувало, дужче, та й край. Авжеж, любий панотченьку митрополите, ми так джиґалися, аж трусилися стіни її кімнатки під дахом… Вона цілувалася, наче той ескімос, потершись своїм носиком об мого носяру. Вона так вас кохала! Ото й запропонували б їй вийти за вас заміж, адже православним священикам цього не забороняють. Ви й досі парубкуєте? Та невже? Ха-ха-ха, ви недурний піп! Перепрошую за ці жарти. Такий радий я, що бачу вас, адже так багато часу спливло! Збігів нема, нам призначено було тут зустрітися. Тієї ночі, пообіцявши ще здибатися, я мало не сконав од холодюки. Відтоді я принабув собі здоровецьку хутряну шапку і зелений синтетичний пуховик. Мерзлякуватість — не для жевжиків.

5

Треба просто дочекатися, аж твоя жертва нахилиться, щоб дістати щось із торби, яка стоїть долі. Підфарбувати вуста, висякатися, попирхати собі вентоліну від астми чи закурити — авжеж, первісні ефекти даються взнаки. А хижак не дрімає, он він зачаївся у сутінках, наглядаючи за крайчиком рожевих стрингів, що вилізли з джинсів «Дизель»… Вони почуваються вразливими і покірними чоловікові, що присів коло них навпочіпки, тож від їхньої неприступності і сліду вже нема. Безглуздість тієї мавпячої пози сприяє порозумінню. Як розставиш ноги і покажеш темного чубчика поміж ними, то годі вже пасталакати, настає пора взаємного вивчення. Можна прозвати його братерством бабуїнів.

Моя техніка загарбання полягала в тому, що я фотографував їх, не питаючи дозволу. Зазвичай вони зчиняли бучу. Що він із себе корчить, цей дядько, ти ба, який нетеса, та ще й старигань, аж я з моєю французькою вимовою пояснюю, ким працюю і нащо шукаю нетутешню вроду. Як їх звати — Тетяна, Аня чи Альона? А чули вони про «Russian Fashion Week»? Хочуть поглянути на свій портрет? Ось він, прошу. Як щодо того, щоб стати іконою мас-маркету? Часом ліпше, щоб перший контакт був німий. Чому? Тому що споживач, роздивляючись наші світлини, не розмовляє з ними. Я з утіхою розглядав дівчат, наче вони вже прикрашають наші автобусні зупинки. Запопавши здобич, ліпше триматися від неї оддалік, наче той закоханий сокіл, та й милуватися нею всмак. Чому вони всі однаково пахтяться («Шансом» від «Шанель»)? А зуби в них цілі чи доведеться вставляти порцелянові? Коси натуральні чи помальовані фарбою з супермаркету? Може, вони мають волосяні протези, які запозичено від індійських жебрачок у Бангалорі, а на нігтях синтетичні мигдалисті наліпки для подовження куцих пальчиків? А груденята їхні достатньо круглі чи треба буде припасувати до них ергономічні протези на 295 кубічних сантиметрів? У них і справді такі цибаті ноги чи вони шахрують, взувши босоніжки на грубій підошві? А як там дупця? Може, вона млява, плеската, обвисла і потребує глютеопластики (корекції сідничок за допомогою силіконових імплантів) чи ін’єкції фосфатидилголіну для зменшення жирових відкладень на талії? А що з носиком — чи до міри він дзьобатий, чи, може, доведеться виправити його у фотошопі? Шкіра обличчя здорова — чи це лишень ефект тонального крему, який маскує прищі, та штучної засмаги? А що там зі станом, невже ребра підпиляні? Де її ліпше використовувати, у фотосесіях чи в показах мод, тобто чи гідні її манери такого личка? Як вона ходить? Як дихає? Чи кортить мені її цьомнути (добра прикмета), побратися з нею (ще ліпший варіант) чи куснути за шийку (негайне підписання ексклюзивної угоди)?

Сьогодні усі дівчата гарні, хоч на котру поглянь. Тому що всі вони примудряються приховувати свої ґанджі. Наше завдання полягає в тому, щоб зазирнути за кольорові лінзи, накладні вії, грубий шар рум’янку, темні сукні, що скрадають повноту, еластичні пояси, що підтягують живіт, бюстгальтери «Вандербра», що кидають виклик Ньютонові (Ісаакові, а не Гельмутові), ліпосакції і ринопластики, а також гіалуронову кислоту, яку вони впорскують собі в губи від шістнадцяти років. Нам спритно розставляють пастки, застосовуючи все знаряддя з арсеналу пакування: фахове рекрутування полягає в умінні відчувати різницю поміж добротним продуктом і замаскованою заполохою. Ми не маємо права на помилку. Помилки коштують нам добрячий гріш: квитки на літак, помешкання в Парижі, підготовка портфоліо, дороге шампанське в коробках, а ще ж дурман, якщо не згадувати про те, що просто недобре перевантажувати наших букерів, щоб за рік по тому відправити у рідну тундру ще один гурт чамренних і депресивних Наташ з кружалами попід очима. Еге ж, і справді, хіба нам робити нема чого, а тільки пестити майбутніх виконавиць леп-дансу в якомусь там Єкатеринбурзі чи Калінінграді? Наші найліпші люди (Девід Кейн з «Резервуар Топс», Жан-Франсуа Блондель з «Мелоді», Джон Вегас і Бертран Фоллі з «Арісто», Андрій Крапоткін зі «Старсистем», Ксав’є Антуан з «Марілу» і хлопці з

1 2 3 4 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ідеаль, або На поміч, пардон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ідеаль, або На поміч, пардон"